Про побудову корупційної складової у системі професійного розвитку фахівців охорони здоров’я

Резюме. Перед тим як висловити свої зауваження і деякою мірою здивування стосовно змісту проєкту постанови КМУ «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 р. № 302» щодо безперервного професійного розвитку фахівців у сфері охорони здоров’я, хотілося б спочатку нагадати дивну історію появи постанови КМУ від 28.03.2018 р. № 302. А також, мені здається, необхідно звернути увагу на цікавий факт ігнорування розробниками проєкту постанови КМУ, зокрема МОЗ України, законодавчих ініціатив Комітету Верховної Ради України з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування на чолі з паном М.Б. Радуцьким. Мова йде про законопроєкт «Про самоврядування медичних професій в Україні» від 03.07.2020 р. № 2445-д.

Справа в тому, що в цьому законопроєкті в ч. 4 ст. 11 чітко задекларовано, що вимоги, стандарти та критерії визнання до організаторів безперервного професійного розвитку затверджуються організаціями професійного самоврядування медичних професій. Тобто якщо народні депутати дійсно планують проголосувати у другому читанні за цей законопроєкт, то виникає питання: а для чого виноситься проєкт постанови КМУ щодо професійного розвитку? Складається враження, що МОЗ разом з Комітетом не сприймає серйозно ідею професійного самоврядування, і Комітет вишукує способи «з’їхати з теми». Що ж, з огляду на якість законопроєкту і реакцію представників медичних та фармацевтичних професій, це цілком очікувано. Але перед тим, як детально проаналізувати проєкт постанови КМУ щодо безперервного професійного розвитку фахівців у сфері охорони здоров’я, розглянемо чинні нормативно-правові акти щодо професійного розвитку фахівців у сфері охорони здоров’я.

Так, постановою КМУ від 28.03.2018 р. № 302 затверджено Положення про систему безперервного професійного розвитку фахівців у сфері охорони здоров’я. Попри гучну назву, якщо дочитати до кінця це Положення, стає зрозуміло, що воно регламентує професійний розвиток лише лікарів. Хоча з самого початку, ознайомившись з п. 2 Положення щодо термінології, складається враження, що в ньому мова йде і про фармацевтичних працівників, зокрема провізорів.

Наприклад, згідно з чинним Положенням безперервний професійний розвиток фахівців у сфері охорони здоров’я — це безперервний процес навчання та вдосконалення професійних компетентностей фахівців після здобуття ними вищої освіти у сфері охорони здоров’я та післядипломної освіти в інтернатурі, що дає змогу фахівцю підтримувати або покращувати стандарти професійної діяльності відповідно до потреб сфери охорони здоров’я та триває протягом усього періоду професійної діяльності. Але далі стає зрозуміло, що мова йде лише про лікарські спеціальності. Фармацевтичних працівників нібито хтось вирізав, тим самим поставивши крапку у визнанні фармацевтичних працівників фахівцями сфери охорони здоров’я.

Тобто з моменту прийняття цього положення і на сьогодні теза, що аптека — це звичайний торговельний заклад, знаходить своє нормативно-правове втілення за замовчуванням. І дякувати треба тим, хто вніс виправлення в цей документ.

Дивує те, що різного роду громадські організації фармацевтичного напрямку, доводячи на шпальтах ЗМІ тезу про те, що фармацевтичні працівники мають відношення до сфери охорони здоров’я, а аптеки — це заклади охорони здоров’я, не ставили питання про виправлення ситуації на нормативно-правовому рівні.

Перед тим як продовжити аналізувати ситуацію далі, зазначимо, що на сьогодні питання безперервного професійного розвитку провізорів (фармацевтів) залишається поза межами законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про професійний розвиток працівників».

Цікаво те, що в проєкті КМУ щодо безперервного професійного розвитку фахівців у сфері охорони здоров’я здійснюється спроба частково виправити цю проблему, але якось однобічно. Так, у п. 3 проєкту Положення встановлено: «Фахівці у сфері охорони здоров’я після здобуття вищої освіти у зазначеній сфері охорони здоров’я та отримання сертифіката лікаря-спеціаліста, провізора-спеціаліста або диплома зобов’язані здійснювати безперервний професійний розвиток». Проте далі з незрозумілих причин провізорів порівнюють з молодшим медичним персоналом. Я особисто розумію, що є для цього причини, окремі представники фармацевтичної спільноти зробили багато для власної неповаги, але ж існують Основи законодавства України про охорону здоров’я, в яких врегульовані питання кваліфікації та інше.

Частина 2 п. 4 проєкту Положення встановлює: «Лікарі повинні набрати щонайменше 50 балів безперервного професійного розвитку щороку. Мінімальна кількість балів безперервного професійного розвитку, яку повинні набрати провізори та молодші спеціалісти з медичною освітою, щороку визначається МОЗ». Мені здається, це і є наслідки нормативно-правового ставлення до провізорів, які саме себе перехитрили, до речі, про фармацевтів мова взагалі не йде. Але це неважливо, швидше за все, фармацевтичні працівники, як завжди, маючи деякі можливості, раптово зникнуть з цього документа. Важливим є інше. На сьогодні відповідно до п. 8 чинного Положення: «Організація та координація методичного забезпечення безперервного професійного розвитку, а також моніторинг її ефективності здійснюються МОЗ та агенцією з питань безперервного професійного розвитку, …». Згідно з п. 10 чинного Положення: «З 1 липня 2020 р. бали безперервного професійного розвитку за заходи, проведені в Україні, нараховуються виключно за заходи організаторів (провайдерів), що зареєстровані агенцією з питань безперервного професійного розвитку або міжнародними асоціаціями у сфері безперервного професійного розвитку/безперервної медичної освіти, відповідно до переліку таких асоціацій, затвердженого МОЗ».

Так ось найцікавіше щодо провайдерів. Проєкт Положення встановлює (ч. 7 п. 2), що провайдери заходів безперервного професійного розвитку — це юридичні особи, фізичні особи — підприємці, які провадять діяльність з організації заходів безперервного професійного розвитку. Саме визначення за замовчуванням встановлює, що провайдери — це суб’єкти підприємницької діяльності, яких призначає адміністратор. Тобто саме адміністратор вирішує, хто буде провайдером за не зовсім прозорими правилами та встановленням обмежень. Складається враження, що перелік провайдерів уже відомий, і вимоги прописані під конкретних суб’єктів підприємницької діяльності.

Наприклад, провайдер, який має намір провести захід безперервного професійного розвитку, вносить у систему не пізніше ніж за 6 міс:

1) інформацію про захід, яка містить:

1.1. назву заходу;

1.2. форму проведення заходу (очна, е-навчання, комбінована);

1.3. цільову аудиторію, зокрема перелік спеціальностей, для яких заклад має статус заходу безперервного професійного розвитку;

1.4. опис програми заходу, включаючи перелік тем;

1.5. інформацію щодо репрезентативності тем, посилання на дослідження або встановлені стандарти (норми), які використовують при висвітленні тем, щодо кожної з тем (за наявності інформації на час внесення відомостей про захід у систему);

1.6. перелік знань та навичок, які отримують фахівці у сфері охорони здоров’я;

1.7. прізвище, ім’я та по батькові всіх викладачів, відомості про їх освіту, досвід роботи, досвід проведення навчальних заходів, їх сертифікати (за наявності), інформацію про запобігання конфлікту інтересів;

1.8. кількість балів безперервного професійного розвитку, які отримує фахівець у сфері охорони здоров’я, відповідно до встановлених МОЗ критеріїв нарахування балів;

1.9. обмеження щодо кількості фахівців у сфері охорони здоров’я для заходу, що проводиться у формі очного навчального заходу та не є вебінаром;

1.10. відомості про місце проведення заходу, крім заходів е-навчання;

2) відомості про спосіб контролю особистої участі учасників протягом усього періоду проведення заходу;

3) відомості про джерела фінансування заходу;

4) навчальні матеріали, які підлягають роздачі фахівцям у сфері охорони здоров’я;

5) тестові матеріали перевірки знань, що будуть одержані під час заходу.

Ми живемо у глобалізованому світі, постійно удосконалюються лікарські засоби, методи та способи лікування, це потребує негайного реагування на ці виклики як лікарів, так і фармацевтів. Лише за період пандемії декілька разів вносилися зміни до клінічного протоколу щодо лікування COVID-19. Тому безглуздою та формалізованою є вимога щодо планування провайдерами своїх заходів за півроку.

Таке враження, що в намаганні ускладнити вимоги для провайдерів, чиновники від МОЗ готові нехтувати і ризикувати правом на здоров’я пацієнтів.

Було б більш-менш зрозуміло, якби була запроваджена процедура акредитації провайдерів, які своєчасно реагували на виклики щодо нових видів захворювань та способів лікування. Але це якраз не цікавить чиновників від МОЗ.

Це ще не все, виникає ще одне питання: «А хто такий загадковий адміністратор, якого призначає МОЗ?».

У проєкті Положення лише одна фраза щодо адміністратора — це те, що його призначає МОЗ. І більше нічого про нього невідомо: ні порядок призначення, ні критерії визначення, ні порядок фінансування. Після ознайомлення з аналізом регуляторного впливу, можна лише припустити, що утримуватися буде нікому не відомий адміністратор за рахунок провайдерів (які, зрозуміло, також уже визначені).

Проте сам адміністратор має необмежені права щодо призначення провайдерів, по-перше, за не зовсім прозорою процедурою.

По-друге, загадковий адміністратор самостійно визначає кваліфікацію провайдерів абсолютно за всіма проблемами як медичної, так і фармацевтичної діяльності.

Тобто на сьогодні фаховість усіх професійних організацій лікарів та фармацевтів, які спеціалізуються, як правило, за вузькими видами діяльності, будуть оцінювати фахівці «широкого профілю» в особі загадкового адміністратора.

У мене, наприклад, викликає сумнів щодо можливості прийняття кваліфікованого рішення невідомими фахівцями «широкого профілю». Перш за все, це позначиться на якості підготовки фахівців. Мені було б зрозуміло, якби медична або фармацевтична професійна спільнота, знаючи проб­леми конкретного виду діяльності, призначала б адміністратора, але не для вирішення професійних питань, а для забезпечення технічного супроводу (ведення реєстру тощо).

Щодо професійного розвитку існують різні підходи як в Україні, так і на міжнародному рівні.

Так, Міжнародна фармацевтична федерація визначає неперервний професійний розвиток як «обов’язок індивідуального фармацевта систематично підтримувати, розвивати і розширювати свої знання, вміння та навички для збереження своєї незмінної професійної компетентності протягом усієї кар’єри»*. Хоча між країнами відзначаються істотні відмінності в організації безперервної освіти, однак у більшості випадків у країнах Європи порядок реалізації безперервної освіти контролюється професійними організаціями**.

А якщо розглянути досвід професійних самоврядних організацій в Україні, то можна встановити такі факти, що більшість діючих самоврядних організацій самостійно визначають порядок безперервної професійної освіти, порядок нарахування балів тощо.

Наприклад, Національна асоціація адвокатів України (НААУ) зараховує бали не лише за участь у наукових заходах, а й за підготовку наукових праць після їх перевірки. І це здійснюється згідно з порядком, прийнятим НААУ на загальних зборах, а не якимось невідомим адміністратором. Тобто процедура повністю прозора. Цікаво, що адвокат самостійно обирає систему підготовки, ніхто не ставить адвокату вимоги, що він змушений брати участь у платних заходах.

Таким чином, як міжнародний досвід, так і досвід діяльності самоврядних професійних організацій в Україні свідчить про відсутність жорсткого адміністрування системи професійної перепідготовки. Мені здається, що МОЗ України, незважаючи на спокусу окремих чиновників, доцільно відмовитися від корупційної складової у системі безперервного професійного розвитку через незрозумілого адміністратора, а залучити до цієї діяльності професійну спільноту. І питання не лише в непрозорості запропонованої системи, а в якісній системі підготовки фахівців.

Віталій Пашков,
доктор юридичних наук, професор, головний науковий співробітник
лабораторії проблем національної безпеки у сфері громадського здоров’я
Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності
імені академіка В.В. Сташиса Національної академії правових наук України

*FIP Statement of Professional Standards on Continuing Professional Development. The Hague: International Pharmaceutical Federation; 2002.
**Continuing professional development/continuing education in pharmacy: global report. The Hague: International Pharmaceutical Federation; 2014.

Вам так же будет интересно

Оставьте комментарий

Ваш email не будет опубликован

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте, как обрабатываются ваши данные комментариев.