Вибір лікаря-2018: лідери та антилідери національної приписної кампанії

0 24

Резюме. Національна кампанія «Лікар для кожної сім’ї», яка офіційно розпочалася з квітня 2018 р., є важливою частиною медичної реформи. Як повідомляло наше видання, передумовою для комплексних змін в системі охорони здоров’я було прийняття відповідних законів, запуск електронної системи охорони здоров’я eHealth, запровадження нової, зручної класифікації первинної медичної допомоги, численні зустрічі з журналістами, фахівцями в регіонах та громадські обговорення. Здавалося б, для початку приписної кампанії зроблено достатньо. Однак далеко не всі бажаючі громадяни змогли вільно вибрати свого сімейного лікаря з першої ж спроби.

Динаміка приписної кампанії

Основні проблеми в ході приписної кампанії та певні позитивні зрушення було озвучено представниками Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України на прес-конференції у Києві в Українському кризовому медіа-центрі 13 квітня 2018 р. Уляна Супрун, в.о. міністра охорони здоров’я, вважає, що вибір кожним пацієнтом свого лікаря — це запорука докорінних змін в наданні медичних послуг в Україні, тому що прямий зв’язок між пацієнтом і лікарем виводить їх стосунки на інший рівень співпраці. На думку У. Супрун, «це допоможе повернути довіру до лікарів та до самої системи охорони здоров’я, якої зараз бракує в Україні».

З матеріалів, запропонованих представниками МОЗ України, відомо, що станом на 13.04.2018 р. вибір лікаря зробили понад 350 тис. громадян України, а разом з тими, що були укладені на стадії пілотного проекту, налічується більше ніж півмільйона декларацій. В електронній системі охорони здоров’я вже зареєстровано понад 15 700 лікарів і 1063 медичних закладів. З них 10 263 — сімейних лікарів, 2819 педіатрів і 2624 терапевти. Найбільше декларацій підписано у Києві (76 533), наступні за кількістю зареєстрованих декларацій — Донецька (53 648), Харківська (46 696), Вінницька (43 857) та Полтавська (38 042) області. Серед міст у п’ятірку лідерів вийшли Харків (26 525), Мукачеве (23 262), Кривий Ріг (13 206) і Вінниця (11 663). Ці дані відображають, які міста й регіони краще підготувалися до старту приписної кампанії. Але пізніше з’явиться можливість визначити лідерів з урахуванням кількості населення. Постійно надходить інформація про те, як громадяни вибирають своїх лікарів у кожній області, в кожному місті та селі. Таким чином можна відстежувати і реагувати на проб­леми і складнощі.

Чотири головні умови для лікарів

Для приписної кампанії всі медичні заклади первинної ланки, лікарі та уповноважені особи повинні мати чотири речі: комп’ютер, інтернет, принтер і папір. Це базові умови, без яких лікарі не зможуть підписувати декларації, а пацієнти, відповідно, не зможуть отримати їх у роздрукованому вигляді. Відповідальність за дотримання цих умов покладено на місцеву владу. За словами У. Супрун, в цілому по країні кампанія стартувала досить успішно, навіть у сільській місцевості. Наприклад, в селі Васильківка Дніпропетровської області, де проживає 11,5 тис. мешканців, діють дві амбулаторії, в яких працюють 13 лікарів, вже є уповноважена особа, яка підписує декларації з пацієнтами. Відповідно, є комп’ютер, інформація про кожного лікаря і, як кажуть самі громадяни, — навіть немає черг. У селищі Велика Багачка Полтавської області підписувати декларації почали з другого тижня від старту кампанії. Тут налічують 5,5 тис. мешканців, яких обслуговують 5 лікарів. Кожен з них є уповноваженою особою та має комп’ютер на робочому місці.

Чутки та проблеми

Виклик лікаря додому

Останнім часом ширяться чутки, що виклик лікаря додому до пацієнта буде відмінено. Спростовуючи цю інформацію У. Супрун пояснила, що для здійснення такого виклику пацієнт спочатку має зателефонувати в амбулаторію чи до свого лікаря. Причому скористатися невідкладною допомогою можна незалежно від того, підписано декларацію з сімейним лікарем чи ні. У процесі спілкування пацієнт і лікар разом будуть вирішувати, чи лікар повинен приїхати до пацієнта, чи пацієнт до лікаря. Отже, виїзди не скасовано, але це питання тепер належить до компетенції лікаря, а не адміністратора, який відповідає на телефонні дзвінки. «Поява подібних чуток і міфів закономірна, оскільки кампанія тільки розпочалася. Звичайно, виникають запитання і певні складнощі. Але найважливіше, щоб громадяни спокійно вибирали своїх лікарів, які мають обслуговувати їх тривалий час чи навіть усе життя. Кампанія не завершується та немає певної дати, до якої необхідно підписати декларацію. Оскільки постійно будуть народжуватися діти, люди будуть переїжджати в інші міста, то, відповідно, постійно громадяни будуть підписувати інші декларації зі своїми лікарями», — зазначила У. Супрун.

Реформа на селі не відстає від загалу

Більше про типові проблеми приписної кампанії розповів Павло Ковтонюк, заступник міністра охорони здоров’я, і перше, що він підкреслив — кампанія дійсно розпочалася по всій країні незалежно від того, де вона відбувається, в сільській чи міській місцевості. Так, є села, де все організовано. І є села, і навіть міста, де лікарі скаржаться на відсутність комп’ютерів, інтернету тощо. Нещодавно, бажаючи пересвідчитись у цьому на власні очі, П. Ковтонюк під час відрядження заїхав у село Гольма Балтського району Одеської області. Тут діє амбулаторія на одного лікаря, який долучився до приписної кампанії та за 1 тиж підписав 94 декларації. Безпосередньо веденням цих пацієнтів займається медсестра, яка має відповідну інструкцію і, за словами П. Ковтонюка, абсолютно впевнено виконує всі дії. Інший приклад — село Троянів Житомирського району, яке має подібні умови, але приписну кампанію тут розпочали ще під час пілотного проекту, тому на момент візиту у лікаря налічувалося 563 декларації.

Копії документів і безпрецедентні «довгожителі»

Як розповів П. Ковтонюк, кількість декларацій постійно збільшується. У перший день від початку кампанії їх було підписано всього 12 тис., але зараз в середньому 10–35 тис. громадян щодня вибирають своїх лікарів, а нещодавно зафіксовано рекорд — 84 тис. декларацій протягом одного дня. Як і було прогнозовано, першими звертаються люди старшого віку. Найбільша категорія — це пацієнти віком старше 65 років і 40–64 років. Найчастіше відвідувачі задають запитання про те, навіщо лікарням копії паспорта та ідентифікаційного коду? Як пояснив П. Ковтонюк, цього вимагає законодавство, а саме Наказ МОЗ України від 19.03.2018 р. № 503 «Про затвердження Порядку вибору лікаря, який надає первинну медичну допомогу, та форми декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу». Незважаючи на всю незручність, це потрібно робити, щоб мати додатковий засіб верифікації особи, яка уклала декларацію з лікарем. Пояснюючи необхідність надання ксерокопій документів, П. Ковтонюк наводить приклад, як в Хмельницький області згідно з даними декларації зареєстровано пацієнта 1871 року народження. Враховуючи серйозну відповідальність, передбачену угодою з Національною службою здоров’я України (НСЗУ), керівнику закладу, де зробили такий запис, варто поцікавитися даними «світового рекордсмена» за віком. Надійний спосіб їх перевірити — порівняти з копією паспорта.

Зловживання з «паперовими» деклараціями

Одним із проблемних моментів, за словами П. Ковтонюка, є порушення порядку реєстрації з використанням паперових варіантів. Інколи декларації намагаються продати, інколи кажуть, що їх мають підвезти або закінчилися бланки, і тому зараз підписання неможливе. Але насправді жодних паперових декларацій не існує. Усі вони є електронними, а паперового вигляду набувають лише після того, як будуть внесені всі дані пацієнта довіреною особою і роздруковані для підпису. «Це єдиний спосіб, яким паперова декларація може бути створена», — зазначив П. Ковтонюк.

Місце прописки — головний мотив відмови

Найбільш серйозним та неприємним порушенням протягом усієї кампанії П. Ковтонюк назвав вимоги багатьох лікарів укладати декларації лише за місцем адресної прописки пацієнта. На жаль, це найпоширеніша із поганих практик у країні. Лікарі продовжують це робити за інерцією, а головні лікарі не зважають на порушення. П. Ковтонюк наголосив, що такі дії є не просто порушенням, а грубим порушенням вищезазначеного наказу МОЗ України, більше того, це повне порушення логіки медичної реформи. Зважаючи на масштаби зазначеної проблеми, П. Ковтонюк попередив головних лікарів про серйозні наслідки особисто для них.

Питання і відповіді

Що робити у разі відмови

У разі відмови в підписанні декларації саме через адресну прописку, коли навіть апелюючи наказом МОЗ України не вдається переконати лікарів, П. Ковтонюк порадив спочатку звернутися до головного лікаря, оскільки це є перша точка контакту в таких випадках, бо сімейний лікар може чогось не знати або робити неправильно. Якщо ж головний лікар знаходиться на боці порушення, то необхідно скаржитися до Департаменту охорони здоров’я. Якщо людина не довіряє цим каналам або їй складно це зробити, то можна заповнити форму звернення до МОЗ України. Там необхідно заповнити поля, де зазначити місце відмови, щоб таким чином стало відомо, де відбуваються порушення. «Буквально після запуску електронної системи охорони здоров’я було близько 100 таких звернень протягом кількох днів. Ми вже доходимо до того моменту, коли готові діяти», — зауважив П. Ковтонюк на адресу тих лікарів, які відмовляли у підписанні декларацій.

Перехідний період

Вибір лікаря 2018: лідери та антилідери національної приписної кампаніїІнше питання, яке часто хвилює людей, чи можна отримати повний обсяг медичної допомоги на первинній ланці, якщо пацієнт ще не має підписаної з лікарем декларації? П. Ковтонюк пояснив, що законом передбачено перехідний період на 2018–2019 рр., протягом якого відбуватиметься активна кампанія з вибору лікаря. У цей період можна просто прийти до лікаря й отримувати послугу, не підписуючи декларації. Але водночас закликав не зволікати в цьому питанні й визначитися з вибором лікаря, а не ходити на одиничні консультації. Певні труднощі становить пошук поліклініки, якщо вона ще не підключена до електронного реєстру. Але П. Ковтонюк порадив звертати увагу на візуальний ідентифікатор, наліпку з написом «Тут можна обрати свого лікаря» (рисунок). Такі орієнтири можна помітити навіть із вулиці.

Кадрове забезпечення

Кадрове забезпечення, за визначенням П. Ковтонюка, — це питання з кількома підтекстами. Відповідно до статистичних даних, у нашій країні вистачає лікарів на первинній ланці медичної допомоги. Їх ідеально вистачає для населення, якщо порахувати разом терапевтів, педіатрів і сімейних лікарів. Але питання в тому, чи вистачає на всіх хороших лікарів? Тому система, яка платить за хорошого лікаря, за якісні послуги для пацієнта, повинна сприяти конкуренції та поліпшенню їх рівня. Нові, молоді лікарі мають прийти у професію, де буде нормальна оплата, яка залежить від обсягу та якості послуг. Також слід врахувати, що лікарі в селах є далеко не скрізь. У певних областях з невеликою густотою населення або в гірських районах сигналізують, що скоро дійдуть до позначки верхнього ліміту (1800–2000 пацієнтів), і пацієнтів, схоже, буде більше, а лікар лише один. У таких випадках МОЗ України робитиме виняток і контрактуватиме такий заклад медичної допомоги навіть за перевищеного ліміту. Водночас місцевій владі потрібно докладати зусиль у пошуку лікарів, залучати їх, створювати для них додатковий соціальний пакет при переїзді до села.

Приватна медицина

Медична реформа передбачає також можливість обслуговування у приватних медичних закладах. П. Ковтонюк пояснив, що система абсолютно відкрита для співробітництва з ними та позбавлена будь-яких бар’єрів. Приватні й державні заклади можуть працювали на рівних умовах, якщо вони бажають брати участь у програмі з сімейної медицини. Правила оплати досить прості. Існує тариф, призначений на ведення пацієнта, який включає все, що потрібно для обслуговування (витрати на дзвінки, візити тощо) та не нормується. «…Так працює весь світ, тому що, як тільки почати на первинній ланці медичної допомоги обліковувати і оплачувати кожен візит, то лікарям одразу стане вигідно, щоб люди постійно до них ходили, постійно хворіли. Нам цього на первинній ланці не потрібно. Навпаки, потрібно, щоб лікар діяв проактивно, займався профілактикою, можливо, сам, на випередження, дзвонив до пацієнта, цікавився його станом тощо. Це світова практика, яку ми застосовуємо в Україні», — зазначив П. Ковтонюк.

Але власників приватних медичних закладів хвилюють два головні моменти, зазначив П. Ковтонюк. По-перше — чи держава заплатить ту ціну, яку вони хочуть, і по-друге — чи в принципі заплатить. Подібну ситуацію спостерігали в ході програми «Доступні ліки», яка розпочиналася без участі приватних закладів. Коли ж пішла перша оплата — хвиля приватних аптек теж долучилася до програми, переконавшись, що їй можна довіряти. Головна перевага — обсяг. Приватні клініки мають маркетингові департаменти, які шукають пацієнтів, витрачаються на рекламу і все це — заради невеликої кількості пацієнтів, які готові платити з кишені. «Уявіть собі, що приватний заклад, який вам подобається, заходить у програму з сімейної медицини, і ви дізнаєтесь, що можете туди йти і вибирати там лікаря, нічого за це не заплативши. Я вважаю, що можна розпускати маркетинговий департамент і мати гарантовано велику кількість пацієнтів. Це та перевага, яку приватні заклади хочуть у себе бачити. У нас в системі вже зареєстровано багато приватних закладів, ми були раді це бачити. Не всі з них почали укладати декларації, вони вичікують, але те, що вони там зареєструвалися і чекають, — це дуже хороший знак», — зазначив П. Ковтонюк.

З приводу заінтересованості приватних медичних закладів у програмі сімейної медицини У. Супрун ще раз акцентувала увагу на прикладі програми «Доступні ліки». Враховуючи, що аптеки здебільшого є комерційними, а комунальних значно менше, на початку цього проекту теж існувало питання, чому вони мають долучатися до програми, чекаючи на оплату наданих ліків 2 тиж або до кінця місяця? Але справжньою причиною їх заінтере­сованості є кількість клієнтів, і те, що це гарантовані споживачі. Тепер, коли вони знають, скільки людей підписали з ними декларації, вони можуть спрогнозувати власний бюджет, запланувати потреби, розробити план дій. Це ж стосується і заінтересованості приватних медичних закладів, які у співпраці з державою отримають стабільніші умови роботи.

Який лікар кращий?

Присутніх також цікавило, чи планує МОЗ України визначати кращих спеціалістів, створюючи так би мовити взірець сімейного лікаря? З приводу цього П. Ковтонюк зазначив, що система охорони здоров’я має і відзначає своїх лідерів. Водночас потрібно уникати виокремлення конкретних лікарів за професійними якостями, тому що вибір лікаря на первинній ланці — це індивідуальний крок, це питання довіри. Службовці не повинні казати людям, якому лікарю віддати перевагу. «Так, ми розробили ряд рекомендацій-підказок на тему, як вибрати сімейного лікаря. Наприклад, лікаря, який не забороняє мочити місце виконання проби Манту або рекомендує вакцинуватися, або не приписує гомеопатичні засоби, а користується доказовими методами медицини. Це базові речі, але далі, в індивідуальні стосунки ми не втручаємося», — зазначив П. Ковтонюк.

Питання інвалідності

Говорячи про обсяг повноважень сімейних лікарів у питаннях інвалідності, У. Супрун зазначила, що наприкінці 2017 р. Уряд затвердив план заходів щодо впровадження Міжнародної класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я та Міжнародної класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я дітей і підлітків в Україні. За її словами, цього року відбудеться відповідне навчання для сімейних лікарів, а від наступного року українська система охорони здоров’я має переходити на інший спосіб надання інвалідності, який базуватиметься не на діагнозі, а на рівні функціональності пацієнта. Це передбачає визначення інвалідності не лише в сенсі надання соціальних пільг, а в сенсі визначення обсягу реабілітаційної допомоги. Але на сьогодні в цих питаннях для сімейних лікарів нічого не змінилося.

Співпраця з НСЗУ

Також на заході лунали окремі побоювання з приводу надійності НСЗУ, яка невдовзі має запрацювати. П. Ковтонюк запевнив, що зараз докладається достатньо зусиль, щоб НСЗУ запрацювала, як заплановано, в липні. Але цей процес має бути двостороннім: потрібна не лише готовність служби, а також готовність з боку медичних закладів, щодо яких НСЗУ встановила ряд вимог. Це вимога перебувати в автономному статусі, тобто бути комунальним некомерційним підприємством, вимога працювати в електронній системі охорони здоров’я, сервісні вимоги, наприклад, така проста річ, як електронна черга на прийом до лікаря. І заклади, і НСЗУ готуються до підписання договорів у липні. Крім того, як зазначив П. Ковтонюк, існує міжвідомча робоча група НСЗУ, Міністерства фінансів України і Державного казначейства. Вони приступили до опрацювання всіх необхідних процесів, аби оплата і процес укладання договорів у липні пішли, як заплановано.

Стосовно внутрішньо переміщених осіб або людей без паспорта, як зазначив П. Ковтонюк, електронна система передбачає перелік документів, які допустимо використовувати при реєстрації. Так, для дитини — це свідоцтво про народження, для внутрішньо переміщеної особи — відповідне свідоцтво, а також посвідка на постійне місце проживання в Україні, тобто будь-який з переліку документів, що згідно з нашим законодавством, засвідчує легальне перебування в нашій країні на постійній підставі. Тобто переселенці та люди з подіб­ними проблемами нарешті отримують можливість вільно вибирати лікаря за місцем проживання.

Завершуючи прес-конференцію, представники МОЗ України висловили свою подяку за інтерес до цієї теми і ще раз закликали громадян активніше долучатися до процесу вибору свого лікаря шляхом підписання електронної декларації.

Олександр Гузій,
фото надане Українським кризовим медіацентром

Вам так же будет интересно

Оставьте комментарий

Ваш email не будет опубликован

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.