Система громадського здоров’я: МОЗ України розробило законопроект

0 190

Резюме. Визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади функціонування системи громадського здоров’я в Україні


Система громадського здоров’я в Україні потребує всебічного удосконалення. З цією метою Міністерство охорони здоров’я України повідомляє про оприлюднення розробленого ним проекту Закону України «Про систему громадського здоров’я» (далі — Законопроект).

Обґрунтування необхідності прийняття Законопроекту

Здоров’я населення є однією з найбільших цінностей, необхідною умовою для соціально-економічного розвитку країни. Збереження здоров’я та забезпечення повноцінного життя людей, забезпечення максимальних показників здоров’я і благополуччя населення є одними з найважливіших цілей світової спільноти. Досягнення цих цілей на національному рівні є можливим, серед іншого, завдяки належно побудованій і розвиненій системі громадського здоров’я як сукупності суб’єктів публічного та непублічного сектору (в тому числі органів державної влади, органів місцевого самоврядування, міжнародних організацій, фізичних та юридичних осіб), які здійснюють різноманітні заходи, спрямовані на зміцнення здоров’я населення, запобігання хворобам та збільшення тривалості життя.

Забезпечення пріоритетності здоров’я в діяльності усіх органів влади, розробка і вдосконалення законодавства про громадське здоров’я посідають важливе місце серед напрямків діяльності держав-членів Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) на глобальному та регіональному рівні, у тому числі відповідно до засад європейської політики «Здоров’я-2020: Основи Європейської політики на підтримку дій держави та суспільства в інтересах здоров’я і благополуччя», прийнятих на шістдесят другій сесії Регіонального комітету ВООЗ у Європі у вересні 2012 р. Особлива увага під час побудови і розвитку системи громадського здоров’я відповідно до передових практик ВООЗ має при цьому приділятися чіткому встановленню і розмежуванню повноважень у сфері громадського здоров’я між органами влади та іншими суб’єктами відносин в системі громадського здоров’я.

Попри наявність значної кількості нормативно-правових актів, які регулюють відносини у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, охорони здоров’я, охорони навколишнього природного середовища та в інших сферах, які стосуються громадського здоров’я, в Україні відсутня єдина нормативно визначена система громадського здоров’я, спроможна реагувати на виклики, пов’язані з проблемами здоров’я і благополуччя населення. Характерними особливостями поточного стану регулювання громадського здоров’я («квазісистеми»), який сформувався і діє в Україні протягом останніх десятиліть, є, зокрема:

  • застарілість актів законодавства (частина з яких залишається чинною з радянських часів), невідповідність встановленого ними режиму регулювання фактичним суспільним потребам та відносинам у сфері громадського здоров’я;
  • неузгодженість, дублювання та інші проблемні питання, пов’язані з нормативним регулюванням повноважень органів державної влади у сферах, які стосуються громадського здоров’я;
  • зосередженість на контрольно-наглядовій діяльності органів влади у сферах, які стосуються громадського здоров’я, створення зайвих бар’єрів для розвитку бізнесу та здійснення некомерційної діяльності у зв’язку з вимогами санітарного та іншого законодавства;
  • невідповідність передовим міжнародним практикам, зокрема в частині регламентації змісту і процедурних аспектів основних оперативних функцій громадського здоров’я (наприклад епідеміологічного нагляду), недостатня імплементація Міжнародних медико-санітарних правил та гармонізація українського законодавства у сфері громадського здоров’я із законодавством ЄС (у тому числі в контексті виконання вимог Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, стосовно питань громадського здоров’я).

Теперішні елементи «квазісистеми» громадського здоров’я в Україні базуються значною мірою на системі органів влади у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя. Після ліквідації Кабінетом Міністрів України Державної санітарно-епідеміологічної служби України виник певний вакуум з цього питання, який хаотично заповнюють різні органи державного нагляду та контролю. Цей вакуум зумовлений, крім усього іншого, суперечностями законодавства щодо визначення повноважень органів виконавчої влади, він ускладнив виконання постанови Кабінету Міністрів України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 10 вересня 2014 р. № 442 в частині належної ліквідації Державної санітарно-епідеміологічної служби та передачі закріплених за нею повноважень органам-правонаступникам.

Значні прогалини законодавчого регулювання наявні також в частині державного контролю у сферах господарської діяльності, які можуть становити ризик для санітарного та епідемічного благополуччя населення, зокрема:

  • відсутність пріоритету норм базового Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 5 квітня 2007 р. № 877-V щодо положень інших нормативно-правових актів, що призводить на практиці до правової невизначеності та застосування різних нормативно-правових актів для врегулювання аналогічних відносин;
  • відсутність чіткого виключного переліку наглядових (контрольних) функцій та повноважень органів державного нагляду (контролю) у сферах господарської діяльності, які можуть становити ризик для санітарного та епідемічного благополуччя населення;
  • необхідність отримання документів дозвільного характеру, процедури отримання яких не приведені у відповідність до вимог Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 6 вересня 2005 р. № 2806-IV;
  • наявність процедур контролю, які суперечать вимогам Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» від 2 грудня 2010 р. № 2735-VI (далі — «Закон № 2735-VI») та Закону України «Про загальну безпечність нехарчової продукції» від 2 грудня 2010 р. № 2736-VI (далі — «Закон № 2736-VI»).

30 листопада 2016 р. Кабінет Міністрів України своїм розпорядженням № 1002-р схвалив Концепцію розвитку системи громадського здоров’я (далі — Концепція). Відповідно до Концепції, забезпечення розвитку системи громадського здоров’я має здійснюватися, зокрема, шляхом удосконалення законодавчої бази, що передбачає визначення на законодавчому рівні засад державної політики у сфері громадського здоров’я та прийняття закону про систему громадського здоров’я.

Відповідно до підпункту першого пункту 1 Плану заходів щодо реалізації Концепції розвитку системи громадського здоров’я, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2017 р. № 560-р (далі — План заходів), першим кроком реалізації Концепції є розробка та внесення в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України проекту Закону України «Про систему громадського здоров’я».

На виконання Концепції, Плану заходів та з метою комплексного врегулювання окреслених вище проблемних питань у сфері громадського здоров’я розроблено цей Законопроект.

Про що документ

Проект закону визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади функціонування системи громадського здоров’я в Україні, зокрема:

  • вводить на законодавчому рівні поняття «громадське здоров’я» як сфера знань та організована діяльність суб’єктів у системі громадського здоров’я щодо зміцнення здоров’я, запобігання хворобам та збільшення тривалості життя;
  • визначає суб’єктів відносин у системі громадського здоров’я;
  • визначає і розмежовує повноваження Кабінету Міністрів України, Міністерства охорони здоров’я, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в системі громадського здоров’я;
  • передбачає створення Національної ради з питань громадського здоров’я як постійного консультативно-дорадчого органу Кабінету Міністрів України щодо питань громадського здоров’я;
  • визначає статус та функції Національного центру громадського здоров’я та регіональних центрів громадського здоров’я в системі громадського здоров’я;
  • визначає оперативні функції громадського здоров’я, його основні напрямки діяльності, які здійснюються в державі для забезпечення максимально високих показників здоров’я і благополуччя населення, а також найбільш повного дотримання принципу справедливості щодо здоров’я;
  • встановлює засади для надання послуг у сфері громадського здоров’я, зокрема можливість надання таких послуг через регіональні центри громадського здоров’я;
  • визначає основні засади здійснення оперативної функції епідеміологічного нагляду, у тому числі формування інформаційного фонду громадського здоров’я як державного інформаційного ресурсу, що містить дані про стан здоров’я, благополуччя населення і показники середовища життєдіяльності;
  • визначає основні засади здійснення оперативної функції моніторингу, готовності і реагування на небезпечні чинники та надзвичайні ситуації у сфері громадського здоров’я, у тому числі положення щодо виконання Міжнародних медико-санітарних правил;
  • визначає основні засади кадрового, наукового та фінансового забезпечення системи громадського здоров’я.

Зміни до законодавчих актів

Законопроект також вносить зміни до значної кількості законодавчих актів, серед яких слід виокремити викладення в новій редакції Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі — Законопроект про санітарно-епідемічне благополуччя). Законопроект про санітарно-епідемічне благополуччя передбачає, зокрема:

  • встановлення чіткого переліку наглядових (контрольних) функцій та повноважень органів державного нагляду (контролю) у сферах господарської діяльності, які можуть становити ризик для санітарного та епідемічного благополуччя населення;
  • усунення дублювання функцій контролю за дотриманням санітарного законодавства у сферах господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню;
  • позбавлення Міністерства охорони здоров’я окремих контрольно-наглядових та дозвільних функцій, притаманних органам державної санітарно-епідеміологічної служби, і покладення таких функцій на інші центральні органи виконавчої влади;
  • скасування процедури проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи як такої, що є дублюванням та супе­речить вимогам Закону № 2735-VI та Закону № 2736-VI;
  • узгодження процедури гігієнічної регламентації з Регламентом (ЄС) № 1907/2006 про реєстрацію, оцінку, авторизацію і обмеження хімічних речовин та препаратів (REACH);
  • скасування процедури отримання дозволу державної санітарно-епідеміологічної служби на джерела іонізуючих випромінювань як документа, який дублює дозвіл центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері безпеки використання ядерної енергії;
  • виключення статей чинного Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», які дублювали відповідні положення Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 р. № 1645-III;
  • встановлення вимог до проведення розслідування випадків інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей;
  • остаточне виключення положень щодо «головного державного санітарного лікаря» та передання відповідних повноважень іншим посадовим особам;
  • покладення повноважень щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення на органи місцевого самоврядування, як це передбачає Концепція реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні» від 1 квітня 2014 р. № 333-р;
  • ліквідацію відомчих санітарно-епідеміологічних служб.

Зміни до інших актів законодавства, передбачені Законопроектом (Кодекс законів про працю України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Водний кодекс України, Основи законодавства України про охорону здоров’я, закони України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про охорону атмосферного повітря», «Про захист населення від інфекційних хвороб» тощо), спрямовані передусім на уточнення положень відповідних законів щодо повноважень, які раніше були закріплені за органами державної санітарно-епідеміологічної служби: покладення таких повноважень на інші центральні органи виконавчої влади, скасування окремих дозвільних процедур органів державної санітарно-епідеміологічної служби і т.п.

Куди надавати пропозиції

Зауваження та пропозиції приймаються у письмовому або електронному вигляді протягом місяця з дня опублікування на адресу:
Міністерство охорони здоров’я України, 01601, Київ, вул. М. Грушевського, 7.
Тел.: (067) 502-96-87.
Контактна особа: Ляшко Віктор Кирилович, e-mail: vkliashko@gmail.com з обов’язковою копією на e-mail: liubov.kravets@undp.org.

Прес-служба «Українського медичного часопису»
за матеріалами moz.gov.ua

Вам так же будет интересно

Оставьте комментарий

Ваш email не будет опубликован

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.