Перший в усьому! До 80-річного ювілею академіка НАН України В.П. Черних

0 59

5 січня 2020 р. виповнюється 80 років Валентину Петровичу Черних, академіку НАН Украї­ни, лауреату Державної премії України, заслуженому діячу науки і техніки України, заслуженому винахіднику України, доктору фармацевтичних наук, доктору хімічних наук, професору, почесному ректору Національного фармацевтичного університету (НФаУ).

Алла Котвіцька — ректор НФаУ, доктор фармацевтичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України:

«Шановний Валентине Петровичу, сьогодні фармація України має особливий привід звернутися до Вас, тож дозвольте приєднатися до усіх привітань, які нині звучать на Вашу адресу, та прийміть щирі вітання з нагоди 80-річчя від мене особисто, від академічної спільноти і студентства НФаУ!

Ваше життя пов’язане з фармацією зі студентської лави. НФаУ Ви присвятили 60 років свого життя, 37 з яких були його ректором.

Харизматичний, талановитий, вмотивований — такий Ви є, шановний Валентине Петровичу. Ви народилися на початку року, що є дуже символічним. Ви — перший, завжди на перших позиціях — це саме про Вас! У будь-якій справі Ви берете високу планку та ставите її іншим.

Результати Вашої новаторської праці посідають гідне місце в літописі НФаУ та фармації Украї­ни. Від регіонального закладу вищої освіти Харківський фармацевтичний інститут (ХФІ) прогресував у потужний освітньо-науковий комплекс зі статусом «націо­нальний».

Виросли нові корпуси, уперше в Україні відкрилися нові спеціальності — технології фармацевтичних препаратів, клінічна фармація, технології парфумерно-косметичних засобів, біотехнологія тощо.

Саме під Вашим керівництвом закладено традиції вищої фармацевтичної освіти незалежної України та сформовано сталу базу для підготовки фахівців міжнародного рівня. НФаУ став відомим інтернаціо­нальним закладом вищої освіти, до якого за фаховими знаннями приїжджає молодь з усіх куточків планети. Це є свідченням того, що НФаУ як зак­лад підготовки фахівців професії суспільної довіри взяв на себе відповідальність та забезпечує її високий рівень.

Саме за Вашого сприяння університет поновив традицію проведення форумів для фахівців фармацевтичного сектору. У 1999 р. відбувся V Національний з’їзд фармацевтів України. Напередодні заходу вперше світ побачило унікальне видання — «Фармацевтична енциклопедія». Четвертий раз поспіль НФаУ приймав фармацевтичну спільноту України вже у 2016, коли був проведений VIII Національний з’їзд фармацевтів.

За Вашою ініціативою з’явилися професійне свято — День фармацевтичного працівника України — та почесне звання «Заслужений працівник фармації України».

На мій погляд, здатність консолідуватися для подолання проблем і вирішення робочих питань однією командою — вірною принципам професії, згуртованою, діловою — є визначальною. Репутація університету — заслуга кожного працівника колективу, але тільки за умови, що його очолює справж­ній лідер. Ви завжди лідер! Ви змогли сформувати чудовий колектив, де зберігається корпоративна взаємодія, яка є запорукою загального успіху. Рівень репутації, який сьогодні має НФаУ — це також Ваша особиста заслуга. Ми всі знаємо Вас не лише як надзвичайного організатора, стратега і тактика, блискучого науковця, чуйну людину, сьогодні Ви є АВТОРОМ НФаУ.

Двотомна праця «С любовью к тебе, Alma mater», яку Ви створили та видали, — це не просто історія Національного фармацевтичного університету в особистостях. Це щира, тепла, цікава розповідь про людей, які вплинули на його становлення та розвиток. Дійсно, талановита людина — талановита в усьому!

Сьогодні НФаУ динамічно розвивається. І нехай буде так завжди. Мені як Вашій спадкоємиці на посту ректора випала честь продовжувати справу та реалізовувати потенціал нашого університету, сприяти підвищенню якості фармацевтичної освіти, процесам інтеграції зі світовим освітньо-науковим простором.

Шановний Валентине Петровичу, від імені усього науково-педагогічного та студентського колективів НФаУ бажаю Вам ентузіазму, добробуту, міцного здоров’я. Нехай завжди буде бажання генерувати і реалізовувати ідеї! Ми завжди поряд!

Дякую Вам, мій ректоре, мій вчителю!»

Владислав Гончарук, доктор хімічних наук, професор, академік НАН України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, заслужений діяч науки і техніки України:

«Антуан де Сент-Екзюпері колись сказав: «Я не в силах передбачити, але я в силах бачити. Майбутнє створюють. Якщо у мене рука скульптора, то прекрасним обличчям стануть риси мого часу і те, що я хочу здійснити. І я скажу неправду, стверджуючи, що зумів передбачити майбутнє. Я зумів його створити». Ці слова дуже, на мій погляд, пов­но характеризують унікального вченого Валентина Черних — мого колегу і друга. Більше 50 років він працює в стратегічно і соціально важливій галузі, день за днем зводить значиму фармацевтичну цитадель.

Усе його життя присвячене фармації та створенню важливих ліків. Я завжди відчував повагу до людини, яка так захоплена, так щиро пишається своєю спеціальністю. Стільки, скільки знає він про лікарські препарати та історію їх створення, — не знає ніхто. Зауважу лише, що сьогодні на українському ринку зареєстровано близько 15 тис. найменувань лікарських засобів, і з кожним днем ця кількість збільшується. Мріючи у студентські роки про кар’єру судового експерта, Валентин і не думав, що розбудовуватиме фармацевтичну галузь, намічаючи в ній важливі наукові вектори та розвиваючи освітній центр.

Не можна не відзначити, що фармацевт — непроста й одна з найдавніших професій. Адже хвороби та епідемії настільки ж руйнівні й нещадні до людства, як війна та економічні кризи. Зміцнення охорони здоров’я та ефективність лікування, своєчасно надана допомога під силу тільки професіоналам, озброєним останніми досягненнями фармакології. З цієї причини НФаУ, який Валентин очолював, є університетом світового рівня, флагманом фармацевтичної освіти… Він виконує важливу соціальну задачу — стоїть на сторожі охорони здоров’я й захищає населення країни. І як би пафосно це не звучало, але це так. Елітний кадровий склад, система соціального захисту співробітників, потужна навчально-методологічна база, особлива університетська атмосфера й оригінальні освітні традиції — усе це робить університет схожим на «невтомний локомотив» зі стійким бажанням постійно розвиватися і готовністю гідно відповідати на будь-які виклики сучасності.

Як вчений Валентин Черних, на мій погляд, має прекрасну властивість — до будь-якого явища підходити зі свіжим поглядом, навіть якщо природа такого об’єкта була досліджена і встановлена. Він розглядає проблему з чистого аркуша, і завдяки цьому робить вражаючі відкриття, сміливо обирає інноваційні методи та приймає стратегічно правильні рішення.

Наприклад, біотестування питної води, запропоноване мною в 1990-ті роки, було в усьому світі новинкою. Цей метод викликав багато сумнівів, палких суперечок серед моїх колег-хіміків і бізнесменів, що продають очищену воду. Однак саме Валентин став моїм соратником і підтримав позицію про необхідність вивчення і використання цього методу. Вчені завжди відповідають за майбутнє, яке людина створює сьогодні. Цю відповідальність Валентин Черних цілком розділяв зі мною і в тривожні постчорнобильські роки, і зараз, коли весь світ опинився на порозі екологічної кризи. Можу сказати лише, що біотестування стало одним з важливих параметрів аналізу питної води як генетично безпечної й аналізу ліків на їх токсичність.

Міжнародний біографічний центр у 1999 р. визнав мого друга одним із 500 видатних вчених світу, і я цілком підтримую цю високу оцінку. Навіть зараз я готовий сказати йому: «Ти потрібен мені й науці. Ти збудував себе як фортецю, усередині тебе я відчуваю міцну серцевину. Сідай поруч — будемо працювати!».

Валентин Черних — джерело життєвої енергії і здорової філософії. Не можу не відзначити його таланту менеджера і тонкого стратега, який ініціював комунікацію, взаєморозуміння, згуртованість, мобільність як нові елементи корпоративної культури у відділенні хімії НАН України. Я також захоп­лююся його гострим аналітичним розумом, працьовитістю, шануванням мистецтва і батьківською турботою про свою команду.

Залишивши керівництво університетом, Валентин, перебуваючи в розквіті сил і на потужному підйомі свого науково-організаційного потенціалу, організував та очолив масштабні дослідження в галузі супрамолекулярної хімії та нанотехнологій. Вибудувана потужна система, що дозволяє вирішити будь-які завдання — від конструювання молекул із заданими параметрами до розробки ефективної лікарської форми».

Леонід Шемчук, завідувач кафедри органічної хімії НФаУ, доктор хімічних наук, професор:

«Валентин Петрович очолив кафедру органічної хімії ХФІ в 1985 р., й одразу для кожного аспіранта та докторанта окреслив коло наукових досліджень, розробив схеми синтезу, які ми називали «схемами залізничних доріг». Вони й справді були дуже схожими на вигляд завдяки переплетенням різноманітних стрілок перетворень органічних сполук. Та й рух був напрочуд точним і результативним.

Жарти жартами, проте далеко не простою справою є підготовка кандидатів та докторів наук у сфері органічного синтезу, а Валентин Петрович підготував їх понад 60! Пригадую його слова: «Синтез — це школа життя, що кожного дня невтомно навчає тебе і виховує. Створення нової речовини нагадує народження дитини. І неможливо висловити те неймовірне відчуття, коли спочатку тендітна невловима думка з часом (іноді минають навіть роки) стає чіткою, влучною, й за якусь мить на першому ліпшому клаптику паперу перетворюється на досконалий візерунок формул, який згодом матеріалізується в цілющу таблетку, у невідому досі речовину».

Валентин Петрович не лише виховав цілу плея­ду учнів, хіміків-синтетиків, а й завжди пам’ятає та з вдячністю згадує свого Вчителя — професора Павла Олексійовича Петюніна, якому присвячуються наші традиційні наукові конференції. Павло Олексійович приїхав працювати до ХФІ в 1962 р. й започаткував харківську школу хіміків-синтетиків.

Запрацювало студентське наукове товариство (СНТ), і саме тоді Валентин Петрович, який на той час був студентом, прикипів до лабораторії. Зустріч з Павлом Олексійовичем стала для нього своєрідним дороговказом та путівкою в наукове життя — до ступенів кандидата фармацевтичних наук, доктора фармацевтичних наук, доктора хімічних наук, члена-кореспондента та академіка НАН України. Увесь цей шлях Валентин Петрович пройшов разом з колективом кафедри та своїми учнями.

Попри цілодобову завантаженість обов’язками ректора, він завжди приділяв увагу розвитку кафед­ри органічної хімії в усіх напрямках. От хоча б згадати наш переїзд до нового корпусу та подальші ремонтні роботи. А скільки часу присвятив Валентин Петрович обладнанню нових хімічних лабораторій — особисто керував процесом створення сучасного лабораторного комплексу, який є нашою гордістю та ресурсом для плідної наукової діяльності, яка на кафедрі органічної хімії не зупиняється ні на мить, як ніколи не зупиняється й сам Валентин Петрович».

Іван Гриценко, завідувач кафедри аналітичної хімії НФаУ, доктор хімічних наук, професор, заслужений працівник освіти України, лауреат Державної премії Украї­ни в галузі науки і техніки:

«За часів СРСР усі підручники для вищої школи писали викладачі та вчені московських університетів. Іншим це не було дозволено. Наприклад, підручником з органічної хімії було видання 1974 р. (автор — Б.Н. Степаненко, 1-й Московський медичний інститут ім. І.М. Сєченова), яке потребувало доопрацювання та перевидання, адже наука не стоїть на місці, й джерела навчальної інформації також повинні постійно оновлюватися.

Валентин Пет­рович Черних — доктор фармацевтичних наук, доктор хімічних наук, професор, академік НАН України, заслужений діяч науки і техніки України, заслужений винахідник України, лауреат Державної премії України, повний кавалер ордена «За заслуги» (І, ІІ, ІІІ ст.), кавалер ордена князя Ярослава Мудрого (V, IV ст.), Почесний громадянин м. Харків.

  • 1959 — закінчив із відзнакою фармацевтичне відділення Харківського медичного училища, 1964 — Харківський фармацевтичний інститут, 1967 — аспірантуру, 1976 — докторантуру ХФІ.
  • 1967–1971 — асистент, 1971–1979 — доцент, з 1979 — професор.
  • 1967 — кандидат фармацевтичних наук.
  • 1977 — доктор фармацевтичних наук.
  • 1980 — професор.
  • 1980–2017 — ректор НФаУ.
  • 1982 — заслужений винахідник України.
  • 1985–2015 завідувач кафедри органічної хімії НФаУ.
  • 1990 — доктор хімічних наук.
  • 1991 — заслужений діяч науки і техніки України.
  • 1997 — член-кореспондент НАН України.
  • 2000 — лауреат Державної премії України.
  • 2015 — академік НАН України.
  • з 2017 — почесний ректор НФаУ.

Для вирішення цього питання в 1989 р. на базі Львівського медичного інституту (ЛМІ) була організована Всесоюзна нарада з підготовки підручників для вищої школи, куди приїхав і я у складі делегації від ХФІ разом з Валентином Петровичем, О.М. Гайдукевичем та І.М. Перцевим. Під час наради Валентин Петрович з властивою йому сміливістю та впевненістю висловив думку про те, що авторські колективи наших інститутів можуть і повинні створювати нові підручники.

Довелося стикнутися зі спротивом та нерозумінням колег, проте вдалося затвердити рішення залучити до написання нового підручника з органічної хімії колективи трьох кафедр, які очолювали В.П. Черних (ХФІ), Н.А. Тюкавкіна (Московський медичний інститут) і Б.С. Зіменковський (ЛМІ). Потім Н.А. Тюкавкіна відмовилася від цього проєкту, але ми не полишили свого наміру видати власний підручник.

Валентин Петрович мобілізував увесь колектив кафедри органічної хімії ХФІ для написання підручника, у тому числі й мене, а Борис Семенович — хіміків-органіків ЛМІ. Писали близько 2 років, кожного дня, часом по сторінці. І ось настав час передати рукопис на рецензування. До професора О.Ф. Гінзбурга в Ленінградський технологічний інститут Валентин Пет­рович разом з напрацьованими матеріалами направив мене.

Досі пам’ятаю, як Оскар Федорович порівняв підручник з рікою, що має багато притоків й народжується у величі та красі лише з їх логічної послідовності. Враховуючи цей принцип, він дав багато цінних порад щодо нашого видання та особливо відзначив раціональність обраного нами підходу: спочатку викласти основний тео­ретичний матеріал, потім — вуглеводні, далі — описати всі їх похідні за класами й виділити окремо гетероциклічні та природні сполуки.

Отож ми продовжили розпочату роботу. Слід зазначити, що Валентин Петрович писав розділи 1-го тому — теоретичні основи, зокрема й найскладніші питання стереоізомерії органічних сполук.

Готовий рукопис двома мовами, українською та російською, був виданий спочатку у вигляді текстів лекцій — 24 брошури за окремими темами. Після апробації студентами та позитивної рецензії у 1993 р. світ побачив перший із трьох томів — «Основи будови органічних сполук». У 1995 та 1998 р. були видані наступні два томи — «Вуглеводні та їх функціональні похідні» та «Гетероциклічні та природні сполуки». Новий підручник ми надіслали на всі кафедри органічної хімії України та країн СНД, одержали безліч позитивних відгуків, він став базовим для фармацевтичних факультетів.

У 2000 р. ми стали лауреатами Державної премії в галузі науки і техніки України за його видання. Радості не було меж, нас вітали, дипломи урочисто вручив Президент України Л.Д. Кучма. На всіх телеканалах нас тоді показували.

У другому виданні підручник перетворився на один том і став першим кольоровим підручником з органічної хімії в Україні.

Ось так вдалося зламати стереотип про те, що ми не зможемо написати власного підручника, й завдяки цьому сьогодні НФаУ на 100% забезпечує кожного студента комплексом навчально-методичної літератури власного видання з кожної дисципліни».

Вікторія Георгіянц, завідувач кафедри фармацевтичної хімії НФаУ, доктор фармацевтичних наук, професор:

«Одне з найяскравіших моїх міжнародних відряджень у складі делегації від НФаУ з Валентином Петровичем відбулося у 2008 р. Тоді ми вирушили до Філадельфії, де основною метою було ознайомлення з одним із місцевих приватних університетів. Протягом 10 днів, відведених на цю поїздку, ми встиг­ли дуже багато. Валентин Петрович наголошував на тому, що жодна хвилина не має бути втрачена, а згаяти дорогоцінний час просто неможливо. Тож кожен день був похвилинно розписаний із 8:00 до пізнього вечора, завдяки чому ми встигли відвідати не лише кафедри та лабораторії університету, а й клініки, аптеки, і навіть побували в гостях у наших співвітчизників, які іммігрували до США. Навчатися усюди та усьому — це девіз Валентина Петровича.

Ним він керувався й під час іншого відрядження — до славетного італійського міста Болонья, де у 2013 р. ми приєдналися до Великої Хартії європейських університетів. Пам’ятаю, що Валентин Петрович тоді якраз активно вивчав англійську мову й не втратив жодної можливості потренуватися в живому спілкуванні. А ще завдяки його наполегливості нам вдалося у вихідний день потрапити на кафед­ру фармацевтичної хімії Болонського університету.

Спілкування з колегами за кордоном — це безцінний досвід, а також — запорука подальшої спільної навчальної та наукової діяльності. Тому Валентин Петрович завжди заохочував відрядження наших співробітників, скеровуючи нас на пошук нових ідей та докладне ознайомлення з фармацевтичною галуззю інших країн. Побачене у колег не лише заохочувало, а й ставало приводом більше цінувати себе та власні здобутки.

Відкритість до нових ідей, прагнення до їх пізнання та подальше втілення — це і є той шлях новацій та постійного вдосконалення, який прокладав дорогу успіху НФаУ».

Володимир Кабачний, завідувач кафедри фізичної та колоїдної хімії НФаУ, доктор фармацевтичних наук, професор, заслужений винахідник України:

«Большое видится издалека, большого не видать на близком расстоянии». Цей крилатий вислів повною мірою може бути віднесений до особистості Валентина Петровича.

Уперше наші життєві шляхи перетнулися 47 років тому на лекціях і заняттях з органічної хімії. Знан­ня органічної хімії, загальна ерудованість, інтелектуальність, інтелігентність, розуміння психології студента й усвідомлення виховної ролі викладача, тобто все, що сьогодні називають педагогічною майстерністю, в особистості Валентина Петровича «гіпнотизувало» студентів і стало наріжним каменем у виборі життєвого шляху для мене і багатьох інших юних талантів.

У науці В.П. Черних донині є лідером вітчизняної школи фармацевтичного синтезу.

Адміністративна діяльність завжди забирала багато часу і сил Валентина Петровича.

Робота з аспірантами розпочиналася після 17:00 і не обмежувалася «кабінетним часом». Обговорення наукової теми, проблем реактивів, забезпечення приладами, організації досліджень за необхідності тривали до 22:00 вже поза межами лабораторії — на шляху додому. Говорили не лише про науку, мріяли про нові корпуси та лабораторії, міжнародні конгреси і симпозіуми, доповіді та дисертації англійською мовою.

І ми не лише мріяли. Особистий приклад Валентина Петровича, його переконаність стали ідеєю і рушійною силою для всього колективу. Я пам’ятаю той час як період фантастичного ентузіазму. Працювали в три зміни, вчили студентів, готували аспірантів, писали десятки статей, оформляли сотні патентів, будували корпуси, ремонтували кафедри, оснащували їх сучасним обладнанням. При цьому Валентин Петрович завжди підтримував молодь, суворо і вимогливо готував кадри для НФаУ і сучасної науки. Стратегічне мислення вченого і керівника провідного фармацевтичного університету логічно поєднувалося з тактикою організації процесів із створення матеріальної бази, кадрового потенціалу, науково-теоретичних основ синтезу і, як підсумок, стало підґрунтям міжнародного статусу та імід­жу нашого НФаУ.

Пройшовши всі етапи і поверхи адміністративних і громадських навантажень, наукових ступенів і звань (від лаборанта, методиста, асистента, аспіранта, старшого викладача, доцента і професора до завідувача кафедри) починаєш оцінювати й розуміти унікальність особистості Валентина Пет­ровича. У ньому поєдналися гігантська праце­здатність, ідейна відданість справі фармації, відповідальність за долі тих, хто поруч з ним навчається, працює і творить».

Леонід Канцедал, проректор з капітального будівництва (1985–1995), проректор з адміністративно-господарської роботи НФаУ (2014–2017):

«Два навчальних корпуси (хімічний і технологічний) площею 8000 м2 і 12 000 м2; 8 лекційних аудиторій: аудиторії № 3 і № 4 на 250 місць кожна, аудиторія № 14 на 210 місць та 4 аудиторії по 100 місць (аудиторний корпус № 2); аудиторія № 16 для проведення ректоратів; 2 студентські гуртожитки №№ 3–4 по 576 місць кожен по вулиці Тимурівців, 11А та 11Б (нині — В. Зубенко); 2 гуртожитки №№ 5–6 на території коледжу НФаУ (вул. О. Невсь­кого, 18); Центральна науково-дослідна лабораторія та віварій на вул. Мельникова, 12 (нині — Куликівська) — ось перелік об’єктів, побудованих та реконструйованих під керівництвом Валентина Петровича за часи моєї роботи в університеті.

Хочу зауважити, що слова «під керівництвом Валентина Петровича» у цьому контексті аж ніяк не формальність. За роки ректорства він дійсно став будівельником, кваліфікованим спеціалістом у даній сфері, з яким на рівних спілкуються професійні майстри цієї справи.

Реальну залученість Валентина Петровича у процеси будівництва та ремонтів я відчув буквально з перших днів роботи в тоді ще ХФІ. До того часу я працював заступником генерального директора з економіки і загальних питань виробничого об’єднання «Харківсільбудіндустрія». Коли ж прийшов працювати до ХФІ, якраз будувалися корпуси по вул. Блюхера, 4 (нині — Валентинівська). Вразило те, що ректор миттєво дізнавався про все, що відбувалося на будівельному майданчику, оперативніше за мене вирішував питання. Не встигав я доїхати до адміністративного корпусу (метро тоді ще на Салтівці не було), як отримував від ректора нові розпорядження та повідомлення про невраховані недоліки. А потім були роки важкої праці та розвитку матеріально-технічної бази ХФІ/НФаУ. Важкої, але натхненної, адже ми завжди бачили попереду нові горизонти й просто не мог­ли стояти на місці».

Історія фармації від першої особи

Валентин Петрович Черних — автор монографій «С любовью к тебе, Alma mater» (2005), «Півстоліття у фармації» (2009) та «Велич Alma mater — у людях» (1-й том — 2018, 2-й том — 2019). Усі видання присвячені етапам становлення НФаУ, історичним постатям вітчизняної фармації, корифеям освіти та науки, співробітникам НФаУ, усім тим, хто створював і створює дійсність університету день за днем на протязі десятиліть.

«Цінність того, що відбувається з нами сьогодні, стає зрозумілою через десятки, а часом і сотні років. Але для того, щоб про неї говорити, нашим нащадкам знадобиться основа, джерело, яке зможе розповісти наступним поколінням про їхніх попередників, про те, на якому фундаменті вони зростають. Такі думки спонукали мене взятися за перо і створити книгу про становлення улюбленої Alma mater крізь призму життя людей, долі яких нерозривно пов’язані з історією університету, чиї професійні досягнення підняли виш на лідируючі позиції…»

В.П. Черних, академік НАН України

Карина Іванова, завідувач кафедри філософії та соціології НФаУ, доктор філософських наук, професор, проректор з науково-педагогічної (виховної) роботи НФаУ (2005–2015):

«Що таке виховна робота в університеті, де працює науково-викладацький колектив, що налічує більше 1 тис. осіб, навчаються близько 20 тис. студентів з 43 країн світу? Це нескінченний процес, коли воєдино зливаються день з ніччю…

Отже, перший постулат від Валентина Петровича: «Зайнявши місце — зумій втриматися. Не знаєш — не берися!». Пригадую, скільки ми сперечалися з Валентином Петровичем, коли планували створення музею університету: буквально жили на цьому будівництві, постійно обговорювали стилі оформлення, напов­нення кожного стенду, підготовку муляжів аптеки, зміст текстів екскурсій трьома мовами. Робота з дизайнерами перенеслася далеко за межі майбутнього музею, були створені мозаїчні прикраси переходів корпусу, оформлені стенди етапів історії розвит­ку університету… Одне з обговорень відбувалося в майстерні відомого харківського скульптора Олександра Гурбанова, де я звернула увагу Валентина Петровича на велику фігуру «Панацея» з гіпсу. «Панацея в століттях» — пам’ятник, який був встановлений у НФаУ ще в 2000 р. Фігура просто припадала пилом у кутку величезної майстерні скульп­тора. Ректор зрозумів мене без слів, і донині фігура «Панацея» розташовується в самісінькому центрі музею, вдало завершивши композицію. Екскурсанти фотографуються на її фоні. А музей було урочисто відкрито під час проведення VII Національного з’їзду фармацевтів України.

Щодо виховної роботи — другий постулат ректора: «Якщо ти не знайдеш, чим зайняти студента, студент займе тебе так, що жити тобі буде ніколи». Тож ми знаходили, куди направити енергію молоді: у 2005–2015 рр. проводилися з’їзди фармацевтів, огляди, конкурси, відбувалася робота кураторів, лідерів земляцтв, а ще великі набори студентів, поселення в гуртожитки, суботники (зимові, літні, весняні, осінні), міські, обласні, районні, республіканські конкурси, олімпіади, спартакіади, ЄВРО–2012 з розміщенням іноземних уболівальників з Нідерландів та Німеччини в гуртожитку № 1, робота волонтерів, щороку випуск НФаУ взимку і влітку то в ДК «Локомотив», то в Харківському національному академічному театрі опери та балету імені М.В. Лисенка!

Валентин Петрович міг у будь-який момент з’явитися і стати учасником цих нескінченних подій, при цьому студенти зустрічали ректора як незмінного учасника процесу: спорт — значить, граємо в футбол, тягнемо канати, тягаємо гирі, стоїмо в стійці «Крокодил», концерт — значить, співаємо і танцюємо… і вічне запитання: «А Вам слабо?».

Окрема тема — традиції університету, робота над символікою, описом історії. Скільки було опрацьовано та затверджено проєктів, скільки підключали фахівців з геральдики, скільки було суперечок…

Багато було зроблено і працює зараз завдяки роботі в команді згідно з ще одним постулатом Валентина Петровича: «Навчіться слухати один одного, це важко і не завжди приємно, займає багато часу. Набагато простіше чути щось один про одного, щоправда результату не буде, одна тріскотня. Не шкодуйте свого часу, панове!

Дякую Вам, Валентине Петровичу, за цей непростий і щасливий, здавалося б, нескінченний час, за можливість втілення ідей, реалізацію проєктів».

Підготували Галина Григорів, Аксенія Калініна

Интересная информация для Вас:

Вам так же будет интересно

Оставьте комментарий

Ваш email не будет опубликован

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.