Нетримання сечі у жінок: методи лікування

0 97

Резюме. Огляд результатів дослідження вчених з Великобританії щодо лікування у разі стресового нетримання сечі

Актуальність

Нетримання сечі, або інконтиненція — це мимовільне виділення сечі, що є не тільки медичною, а й соціальною проблемою (за наявності об’єктивних проявів неконтрольованого сечовипускання).

На сьогодні нетримання сечі прийнято розподіляти на такі види:

  • стресове нетримання сечі (СНС);
  • ургентне нетримання сечі;
  • змішане (комбінована форма нетримання сечі);
  • нетримання при переповненні;
  • транзиторне нетримання.

У клінічній практиці найчастіше трапляються три форми нетримання сечі: стресове, ургентне і змішане. За даними останніх епідеміологічних досліджень, проведених у різних країнах світу, виявлено, що СНС становить 50%, імперативного (ургентного) — 14% і змішаної форми — 32%.

СНС (попередня назва «нетримання сечі при напруженні») характеризується мимовільними втратами сечі, пов’язаними з перевищенням внутрішньоміхурного тиску над максимальним уретральним за відсутності скорочень детрузора, і виникає при кашлі, сміху, чханні, підйомі вантажів, бігу, зміні положення тіла з горизонтального у вертикальне.

Із точки зору патофізіології СНС розділяють на два види:

  • Анатомічне — зумовлене опущенням (гіпермобільністю) міхурово-уретрального сегмента і незміненого (неураженого) сфінктерного апарату уретри та шийки сечового міхура в результаті послаблення м’язово-фасціальної підтримки цих органів (трапляється у 90–95% осіб із СНС);
  • Сфінктерна недостатність уретри (з гіпермобільністю уретри або без неї) в результаті ендокринної атрофії підслизового шару уретри у жінок у постменопаузальний період, пошкодження сфінктерного апарату уретри після хірургічних втручань на органах таза, травми (в тому числі пологової), променевої терапії, нейрогенних захворювань (виявляють у 5–10% жінок із СНС).

Симптоматика нетримання сечі досить варіабельна і може проявлятися:

  • нездатністю контролювати сечовипускання;
  • мимовільним сечовипусканням при кашлі, чханні, сміху, підйомі вантажів, бігу, стрибках тощо;
  • нестримним раптовим позивом до сечовипускання, неконтрольованою потребою помочитися, що веде до середнього чи значного виділення сечі;
  • незначним витіканням рідини при ненаповненому міхурі й нестримному позиві;
  • відчуттям опущення стінок піхви, «чужорідного тіла»;
  • відчуттям неповного спорожнення сечового міхура після сечовипускання.

СНС — дуже актуальна проблема і вражає масштабністю. На жаль, у світі недооцінюють усю важливість проблематики патології, яку в жодному разі не можна ігнорувати. Це захворювання виявляють у 25–45% жінок.

Група вчених з Великобританії на чолі з Марі Імамура провели систематичний огляд і метааналіз з метою порівняння ефективності та безпеки хірургічних втручань у жінок зі СНС.

Об’єкти та методи діагностики

Для систематичного огляду і метааналізу були відібрані рандомізовані контрольовані дослідження (РКД), виявлені в базах даних Cochrane Central Register of Controlled Trials (CENTRAL), Medline, Medline In-Process, Medline Epub Ahead of Print, CINAHL, ClinicalTrials.gov і WHO ICTRP. Первинними кінцевими точками були лікування або поліпшення через 12 міс. Також у пацієнток оцінювали частоту побічний реакцій.

Результати

В аналіз увійшли 175 РКД за участю 21 598 жінок.

  • Метааналіз включав 105 РКД, в яких зазначено лікування, і 120 досліджень, в яких відзначено поліпшення симптомів нетримання сечі.
  • Згідно з даними аналізу, найвища частота лікування відзначена при традиційному слінгу (89,4%), накладанні залонного середньоуретрального слінга (89,1%), відкритій кольпосуспензії (76,7%) і трансобтураторному середньоуретральному слінгу (64,1%).
  • Порівняно із залонним середньоуретральним слінгом відношення шансів позбавлення від симптомів нетримання для традиційного слінга становило 1,06 (95% довірчий інтервал (ДІ) 0,62–1,85), для відкритої кольпосуспензії — 0,85 (95% ДІ 0,54–1, 33) і для трансобтураторного середньоуретрального слінга — 0,74 (95% ДІ 0,59–0,92).
  • Жінки також частіше відзначали поліпшення симптомів нетримання після операції залонного середньоуретрального слінга чи трансобтураторного середньоуретрального слінга порівняно з іншими оперативними втручаннями. Відношення шансів для поліпшення симптомів після трансобтураторного середньоуретрального слінга становило 0,76 (95% ДІ 0,59–0,98), для традиційного зливу — 0,69 (95% ДІ 0,39–1,26) і для відкритої кольпосуспензії — 0,65 (95% ДІ 0,41–1,02).
  • Аналіз безпеки продемонстрував, що найвища частота повторних операцій і болю в паху, але найнижча частота болю в надлобковій ділянці, судинних ускладнень, перфорацій сечового міхура і уретри відзначена на тлі трансобтураторного середньоуретрального слінга MUS порівняно із трансобтураторним середньоуретральним слінгом.
  • Дані про довгострокові випадки хірургічних втручань обмежені.

Висновок

Отримані результати свідчать, що залонний середньоуретральний слінг, трансобтураторний сереньоуретральний слінг, традиційний слінг і відкрита кольпосуспензія — найефективніші операції при СНС порівняно з іншими оперативними втручаннями.

  • Imamura M., Hudson J., Wallace S. et al. (2019) Surgical interventions for women with stress urinary incontinence: systematic review and network meta-analysis of randomised controlled trials. Brit. Med. J., 365: l1842. Doi.org/10.1136/bmj.l1842.

Анна Хиць

Вам так же будет интересно

Оставьте комментарий

Ваш email не будет опубликован

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.