Національний план боротьби з антибіотикорезистентністю є, ресурсів немає — Айдин Салманов

0 5
Нещодавно ми висвітлювали перебіг Регіонального семінару щодо попередження та контролю антибіотикорезистентності, який з 11 до 14 червня провела Європейська комісія в Києві. Серед іншого, під час заходу обговорено національні стратегії щодо антибіотикорезистентності в різних країнах та Україні зокрема. Детальніше про це нам розповів доктор медичних наук, професор Айдин Салманов, національний координатор України з антимікробної резистентності та інфекційного контролю, голова Всеукраїнської асоціації інфекційного контролю та антимікробної резистентності, голова Національного комітету України з інфекційного контролю та антимікробної резистентності.

— Айдине Гурбановичу, на Регіональному семінарі щодо антибіотико­резис­тентності ви представили результати моніторингу в Україні. У ньому були досить високі цифри резистентності мікроорганізмів — на рівні 70% до одного антибіотика і близько 30% до двох–трьох… Чому колеги по СНД були здивовані?

— Країни СНД зазвичай не публікують дані своїх досліджень, усі користуються зарубіжними, тому коли я представив наші розробки, це, дійсно, викликало здивування. Ми в Україні давно проводимо моніторинг й аналізуємо дані за європейськими приписами, зокрема Європейського комітету з визначення чутливості до антимікробних засобів (European Committee on Antimicrobial Susceptibility Testing — EUCAST). Якби ми проводили моніторинг за радянськими стандартами, то результати були б знач­но нижчими.

У Євросоюзі картина резистентності виглядає так само, як і в нас. Там є регіони, де показники нижчі — на півночі, і є, де вищі, — на півдні. У нас ситуація аналогічна південним регіонам Європи. Це результат моніторингу, а дані для нього на постійній основі збираються у всіх лікарнях обласних центрів України, де є лабораторії.

Також у звіті було зазначено 5 основних збудників, як передбачено європейською системою моніторингу, що теж викликало у колег питання — адже і в Грузії, і у Вірменії використовуються зовсім інші препарати, тому і результати у них інші, прямого порівняння тут бути не може.

— Як давно держава виявила зацікавленість у таких глибоких дослідженнях?

— Не держава, це робота Всеукраїнської асоціації інфекційного контролю та антимікробної резистентності. Ми почали регулярно проводити дослідження в 2008 р., направляємо їх результати в Міністерство, лікарні. Тобто сьогодні вже можемо спостерігати динаміку за 10 років. Колеги з Грузії та Вірменії, до речі, дуже зацікавлені в тому, щоб створити спільний міжнародний проект і перейняти наші методики.

— У березні 2019 р. Уряд нарешті прийняв Національний план дій щодо боротьби зі стійкістю до протимікробних препаратів. Чи дає він більше свободи у вашій роботі?

— Я брав активну участь у розробці цього плану, збирав робочу групу з представниками ВООЗ, ми прописали в ньому конкретні кроки, і багато аспектів пропрацювали навіть глибше за європейців. Однак, коли документ все ж таки дійшов до затвердження, то перетворився швидше в рамкову стратегію, ніж у конкретний набір дій. Хоча я окремо відзначав, що багато важливих напрямків, як, наприклад, навчання фахівців, не вимагають додаткових ресурсів. І, тим не менш, План закріплює політичну волю в боротьбі з антибіотикорезистентністю. Ми можемо посилатися на цей документ при прийнятті окремих постанов.

— Документ є, а чи є ресурси на реалізацію?

— За великим рахунком усі необхідні документи у нас є, а ось ресурсів на реалізацію прописаного в документах — немає. Ні у нас в Україні, ні в країнах СНД. Відсутні матеріально-технічна база, фінанси й підготовлені кадри.

Наприклад, Міністерство охорони здоров’я, відповідно до розпоряджень Євросоюзу, наказало провести моніторинг. Але ж у Європі створювалася для таких досліджень база десятиліттями за наявності всіх можливих ресурсів, а ми працюємо над новими поняттями за старими правилами.

Нові методики не включені в навчальні програми, і підготовка лікарів до цього часу йде за підручниками 1960-х років. Ми начебто вводимо нове поняття «інфекційний контроль» — пояснюємо, що це боротьба з інфекціями, але як її реалізувати, як визначати, до яких препаратів є резистентність, а до яких немає — єдиної системи не існує. Так, лабораторія, коли передає результати, то не розуміє, як виникає резистентність, просто вказує її наявність.

Лікар під час призначення препарату теж не завжди може звертати увагу на дослідження, оскільки немає однозначної методики визначення резистентності. Наприклад, дані Вінницької та Київської лабораторій можуть різнитися. При цьому до недавнього часу у нас в розпорядженні були тільки радянські методики, і вони істотно відрізнялися від європейських: те, що в Європі вважають резистентним, ми, керуючись застарілими документами, ще цілком могли допускати.

Як мінімум останні 4 роки ми на базі кафед­ри мікробіології, епідеміології та інфекційного контролю Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика впроваджуємо систему моніторингу EUCAST. Самі переклали документацію, регулярно запрошуємо представників ВООЗ проводити тренінги для бактеріологів (усього 840 фахівців пройшли підготовку).

Це пілотний проект і його повсюдне впровадження зараз на підписі в міністра. Як тільки ці стандарти затвердять, усі фахівці зможуть на них перейти.

Система EUCAST на сьогодні визнана всіма експертами ВООЗ та Євросоюзу найдосконалішою. На неї переходять Америка й Австралія, а великі фармацевтичні компанії готові вкладатися в дослідження резистентності, оскільки вже не впевнені, що зможуть розробляти нові й нові антибіотики. На цей момент контроль резистентності — завдання дійсно глобальне.

У Євросоюзі картина резистентності виглядає так само, як і в нас. Там є регіони, де показники нижчі — на півночі, і є, де вищі, — на півдні.

— Як бути з навчанням нових кадрів, якщо Національний план його не передбачає?

— У держави ніколи не буває зайвих грошей. Коли ж потрібно вводити інновації, то доводиться підключати професійні громадські організації. Наприклад, до нашої асоціації інфекційного контролю та антимікробної резистентності входять лікарі, ветеринари, екологи — ми не можемо чекати, ми розуміємо, що необхідно вживати заходів тут і зараз. Тому багато проектів робляться на ентузіазмі.

Ми прибрали з програми старі методики, впроваджуємо нові, і тепер запрошуємо лікарів на цільові курси. Лабораторії також проводять дослідження, як і раніше, але ми збираємо дані й аналізуємо їх.Коли ми говоримо про інфекційний контроль­, то маємо на увазі все-таки комплекс заходів, який спрямований на попередження інфекцій, пов’язаних з наданням медичної допомоги.

А хто призначає антибіотики? Лікар. Нам важливо забезпечити його актуальними знаннями, які збудники виявляються, тенденціями досліджень. Адже антибіотики часто призначаються емпірично, без аналізів на збудник.

Якщо ж під час призначення керуватися не тільки інструкцією до препарату, а й даними лабораторних аналізів за минулий місяць щодо чутливості до антибіотиків, то можна контролювати резистентність і в кінцевому підсумку знизити захворюваність і не призначати антибіотики взагалі.

За великим рахунком усі необхідні документи у нас є, а ось ресурсів на реалізацію прописаного в документах — немає. Ні у нас в Україні, ні в країнах СНД. Відсутні матеріально-технічна база, фінанси й підготовлені кадри.

При цьому лікар повинен враховувати не тільки локальні, але й глобальні дані. Адже резистентність може відрізнятися в лікарнях, містах, країнах. У лікарів повинен бути постійний доступ до європейських даних.

Звичайно, для того щоб оперувати такою інформацією, лікарі повинні пройти додаткове навчання — дізнатися про класи антибіотиків, їх дію, як правильно брати й передавати матеріал для досліджень. Адже лікар сьогодні може лікувати й при цьому не замислюватися про процес передачі інфекції.

Якраз для цього ми відкрили перший у Східній Європі тренінговий центр з інфекційного контролю, на його базі також проводимо круглі столи, конференції, випускаємо бюлетені.

Населенню потрібно прямо говорити, що нераціональний прийом антибіотиків призводить до того, що у бактерій формується захист до лікування, вони стають резистентними.

— Один з пунктів Національної стратегії — це посилення контролю за продажем антибіотиків без рецептів. Які зрушення в цьому напрямку?

— Адміністративні заходи, безумовно, необхідні, і на них потрібна політична воля. Але я швидше бачу важливість і необхідність роз’яснення населенню про те, як виникає резистентність. Наприклад, зараз по телевізору багато говорять про епідемію кору і про те, що це захворювання може бути смертельним. Але ж ніхто не каже, що можна померти від сепсису, якщо під час операції неможливо буде підібрати антибіотик, через антибіотикорезистентність.

Населенню потрібно прямо говорити, що нераціональний прийом антибіотиків призводить до того, що у бактерій формується захист до лікування, вони стають резистентними.

Крім цього, пацієнти, як, втім, і лікарі, повинні замислюватися про те, як виведення антибіотиків позначається на забрудненні навколишнього середовища. Досліджень на цю тему не так багато, але ми ж розуміємо, що, потрапляючи в ґрунт, антибіотики забруднюють і продукти харчування, які на ньому ростуть, а також потрапляють у воду. Детальні дослідження ще належить провести…

— Це перспектива наступних 5 або 10 років?

— Ми плануємо зайнятися цим уже наступної осені. Я, чесно, думав, що в Європі це питання давно вирішене. Але в ході Регіонального семінару щодо протимікробної резистентності, який нещодавно проходив у Києві, спілкувався з колегою з Великобританії, і виявилося, що ця проб­лема досі актуальна для всіх. Проте вже є деякі напрацювання, які ми зможемо використовувати.

Почнемо з моніторингу питної води. Вона теж містить мікроорганізми з певною стійкістю до знезараження. Тому хочемо перевірити в першу чергу колодязі з артезіанською водою в Києві, потім досліджувати Дніпровську воду, також плануємо взяти проби води в лікарнях… Це дасть розуміння, чи передаються гени резистентності горизонтально.

Глобальний план на майбутнє — це дослідження води в Дунаї. Ця річка проходить через багато країн, і в кожному прибережному регіоні воду з неї знезаражують і п’ють. Так ось, важливо відстежити штами послідовно на всіх етапах. Тоді, на основі такого глобального моніторингу, можна давати рекомендації щодо лікування тими чи іншими антибіотиками.

З нового року на базі нашої кафедри поч­не роботу лабораторія за принципом «Єдине здоров’я», де якраз можна буде перевірити воду і будь-які продукти харчування. До речі, колеги з Грузії, Вірменії, Білорусі та Молдови дуже зацікавилися нашими починаннями й готові переймати досвід.

Прес-служба «Щотижневика АПТЕКА»

Интересная информация для Вас:

Вам так же будет интересно

Оставьте комментарий

Ваш email не будет опубликован

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.