Медична таємниця: коли і яку інформацію про пацієнта лікар має право розголошувати

0 12

Резюме. Правові аспекти медичної таємниці

Усі медичні і немедичні дані про пацієнта є медичною таємницею. Водночас існують чітко визначені законом ситуації, коли медики не лише можуть, а й мають надавати інформацію про пацієнта. У Міністерстві охорони здоров’я (МОЗ) України детально розповіли про правові аспекти цього питання і чим керуватися медичним працівникам, щоб їхні дії були правомірними.

Що треба знати про медичну таємницю

У контексті медичної таємниці одразу є три важливих моменти:

  1. Пацієнт повинен мати повну інформацію про стан свого здоров’я — діагноз, способи лікування, можливі наслідки, прогноз розвитку хвороби. Навіть — і особливо — якщо йдеться про онкологічне захворювання, психічний розлад тощо.
  2. Уся медична і немедична інформація про стан здоров’я пацієнта є медичною таємницею. Лікар, медсестра, будь-який інший медичний працівник чи інші особи, яким у зв’язку з виконанням їх професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, не мають права розголошувати будь-які відомості про пацієнта, крім передбачених законодавчими актами випадків. Зокрема, забороняється надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.

У кожному конкретному випадку лікар чи будь-який інший медпрацівник мусить чітко знати законодавчу норму, на підставі якої він надає медичну інформацію і розголошує медичну таємницю. Найчастіше підставою для надання медичної інформації є запит, оформлений в установленому законом порядку.

  1. Медики мають забезпечити анонімність пацієнта, якщо інформація, що становить лікарську таємницю, використовується в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в тому числі у випадках її публікації у спеціальній літературі.

Яку інформацію і за яких обставин може розголошувати лікар

Найбільш поширені випадки, у яких лікар має надавати інформацію про стан здоров’я пацієнта (правомірно порушувати медичну таємницю):

  • Інформацію про стан здоров’я неповнолітніх дітей медик має повідомляти батькам (усиновлювачам), опікунам, піклувальникам (ч. 2 ст. 285 Цивільного кодексу України, ст. 39 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»).
  • Якщо пацієнт надає згоду на поширення такої інформації (ч. 2 ст. 21 Закону України «Про інформацію»).
  • Наречені мають право бути взаємно обізнані про стан здоров’я (ст. 30 Сімейного кодексу України).
  • Повідомляти про вчинене насильство в сім’ї уповноважені підрозділи органів Національної поліції і надавати інформацію з питань запобігання насильству в сім’ї на запит уповноважених органів (Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
  • Допускається передача відомостей про стан психічного здоров’я людини та надання їй психіатричної допомоги без згоди особи або без згоди її законного представника для: 1) організації надання особі, яка страждає на тяжкий психічний розлад, психіатричної допомоги; 2) провадження досудового розслідування, складання досудової доповіді щодо обвинувачених або судового розгляду за письмовим запитом слідчого, прокурора, суду та представника уповноваженого органу з питань пробації (ст. 6 Закону України «Про психіатричну допомогу»). Водночас забороняється без письмової згоди особи або без письмової згоди її законного представника та лікаря-психіатра, який надає психіатричну допомогу, публічно демонструвати особу, яка страждає на психічний розлад, фотографувати її чи робити кінозйомку, відеозапис, звукозапис та прослуховувати співбесіди особи з медичними працівниками чи іншими фахівцями при наданні їй психіатричної допомоги.
  • Інформація про результати тестування на ВІЛ, про наявність або відсутність в людини ВІЛ-інфекції дозволяється лише: особі, стосовно якої було проведено тестування, батькам чи іншим законним представникам такої особи; іншим медичним працівникам та закладам охорони здоров’я — винятково у зв’язку з лікуванням цієї особи; іншим третім особам — лише за рішенням суду в установлених законом випадках (ч. 4 ст. 13 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ»).
  • Відомості про лікування людини в наркологічному закладі можна надавати лише правоохоронним органам у разі притягнення цієї людини до кримінальної або адміністративної відповідальності (ст. 14, ч. 5 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними»).
  • У разі смерті пацієнта члени його сім’ї або інші уповноважені ними фізичні особи мають право бути присутніми при дослідженні причин його смерті, ознайомлюватися з висновками щодо причин смерті (ч. 4 ст. 285 Цивільного кодексу України). Крім того, при підготовці відповіді на запити, в тому числі адвокатські, у законодавчо встановлених випадках допускається розголошення медичної таємниці. Таким випадком може бути те, що надання інформації слугуватиме інтересам рідних, близьких, спадкоємців померлого, наприклад, для відшкодування шкоди, заподіяної смертю особи. У процесуальному документі доречно буде зазначити, що документи, які витребуються, необхідні для захисту своїх інтересів (для захисту інтересів клієнта — для правників) як спадкоємця, у зв’язку зі смертю, наприклад, чоловіка (дружини).
  • Під час судових розглядів, коли для реалізації своїх прав (забезпечення прав клієнтів — для юристів) необхідна інформація, яка становить об’єкт медичної таємниці та не підлягає розголошенню. Витребувати такі відомості можна в процесі розгляду справи в суді, подавши клопотання про витребування доказів на підставі ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України.

Де закріплено право про надання інформації про пацієнта

Право на надання інформації про пацієнта регулюється такими законами і нормативно-правовими актами, як:

  • Конституція України (ч. 2 ст. 32, ч. 3 ст. 34);
  • Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»  (ч. 2, 5 ст. 39, ст. 39-1, 40, ч. 1 ст. 43);
  • Кримінальний кодекс України (ст. 132, 145);
  • Цивільний кодекс України ( ч. 2, 4 285, ст. 286);
  • Сімейний кодекс України (ст. 30);
  • Закон України «Про інформацію» (ч. 2 ст. 21);
  • Закон України «Про доступ до публічної інформації» (ст. 6, 7, 10);
  • Закон України «Про захист персональних даних» (ст. 14, 16, 21, 24);
  • Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (ст. 7);
  • Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (ст. 9);
  • Закон України «Про психіатричну допомогу» (ст. 6);
  • Закон України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» (ст. 13);
  • Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» (ч. 5 ст. 14);
  • Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 р. (ч. 2 ст. 26);
  • Закон України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» 05.07.2001 р. (ст. 18).

Прес-служба «Українського медичного часопису»
за матеріалами moz.gov.ua

Вам так же будет интересно

Оставьте комментарий

Ваш email не будет опубликован

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.