Клінічна ефективність агоніста дофамінових рецепторів праміпексолу при різних стадіях хвороби Паркінсона

0 67

УДК 616.858-008.6

Хвороба Паркінсона (ХП) — хронічне прогресуюче захворювання головного мозку, переважно пов’язане з дегенерацією дофамінергічних нейронів чорної субстанції, накопиченням у них білка α-синуклеїну з утворенням внутрішньоклітинних включень — тілець Леві, що клінічно проявляється поєднанням гіпокінезії з ригідністю, тремором спокою та постуральною нестійкістю, а також широким спектром немоторних проявів (психічних, вегетативних, сенсорних тощо) з кодом за МКХ-10 — G20 (Левин О.С. (ред.), 2018).

Поширеність ХП на 100 тис. населення у країнах Європейського Союзу становить від 112 у Швеції до 229,3 в Італії, в Азії — 118, США і Канаді — до 125–329 (Domellöf M.E. et al., 2013; Murakami H. et al., 2016). В Україні поширеність ХП становить 61,4 випадка, а серед осіб віком >60 років ХП реєструють у 1%, >80 років — 4%. Співвідношення чоловіків та жінок серед пацієнтів із ХП становить 1,46 (Левин О.С., 2015; Карабань І.М., ред., 2017). Середній вік дебюту ХП — 60 років, у 5% випадків — 40 років. Доклінічний період ХП становить 5–20 років.

ХП проявляється поєднанням гіпокінезії з ригідністю, а також тремором спокою і постуральною нестійкістю, які поєднуються з різноманітними немоторними порушеннями. До немоторних симптомів, які зазвичай передують руховим розладам при ХП, відносять (Chahine L.M. et al., 2016; Cacabelos R., 2017; McDonald C. et al., 2017; Shapira H.V. et al., 2017; Xiang W. et al., 2018):

  • симптоми з боку центральної нервової системи (когнітивні розлади, деменція, тривожність, депресія, апатія, слабкість, порушення сну, зокрема фази REM-сну);
  • симптоми порушення аналізаторних систем (диплопія, нечіткість зору, знижений нюх);
  • симптоми порушення опорно-рухової системи (дифузний біль і скутість);
  • кардіальні симптоми (постуральна гіпотензія, варіабельність артеріального тиску, аритмії);
  • гастроінтестинальні симптоми (сіалорея, дисфагія, порушення моторики шлунка, запор);
  • симптоми порушення сечостатевої системи (еректильна дисфункція, зниження лібідо, прискорене сечовипускання, імперативні позиви).

Для визначення стадій ХП загальновизнаною є класифікація за моторними ознаками (Hoehn M.M., Yahr M.D., 1967):

  1. Однобічні прояви захворювання (тільки кінцівки).
  2. Двобічне ураження без постуральної нестійкості.
  3. Помірно виражена постуральна нестійкість, можливе самостійне пересування.
  4. Значна втрата рухової активності, пацієнт не в змозі пересуватися без сторонньої допомоги.
  5. За відсутності сторонньої допомоги пацієнт прикутий до ліжка чи інвалідного візка.

Залежно від переважання у клінічній картині того чи іншого симптому виділяють такі форми ХП (Карабань І.М. (ред.), 2017):

  1. Змішана, або акінетико-ригідно-тремтлива (60–70% випадків) ,— характеризується наявністю всіх трьох основних симптомів у різному співвідношенні.
  2. Акінетико-ригідна (15–20% випадків) — характеризується вираженими ознаками гіпокінезії та ригідності, до яких зазвичай рано приєднуються порушення ходіння та постуральна нестійкість. Тремор спокою відсутній або виражений мінімально, але може бути наявним постуральний тремор.
  3. Тремтлива (5–10% випадків) — визначається домінуванням у клінічній картині тремтливого гіперкінезу, який може бути представлений як тремором спокою, так і постурально-кінетичним. Особливостями є відносна резистентність до препаратів леводопи, повільний перебіг, частіший сімейний анамнез.

За темпом прогресування ХП при адекватному лікуванні виділяють три варіанти перебігу (Карабань І.М. (ред.), 2017):

  1. Швидкий — зміна стадій захворювання (перша → друга або друга → третя) відбувається протягом ≤2 років.
  2. Помірний — зміна стадій відбувається протягом 2–5 років.
  3. Повільний — зміна стадій відбувається протягом >5 років.

У процесі прогресування і лікування ХП настає етап поступової трансформації клінічної картини, який не залежить від характеру перебігу захворювання. Етап клінічної трансформації характеризується наростанням уже наявних у пацієнта порушень і появою нових симптомів, оскільки з часом змінюється звичний ефект леводопи, а серед наростаючих клінічних проявів все помітнішими стають так звані недофамінергічні симптоми (Левин О.С. и соавт., 2010; Левин О.С., 2015; Федорова Н.В., 2016).

Зміна реакції на леводопу проявляється двома феноменами — флуктуаціями (коливання рухової активності) та дискінезіями (насильницькі рухи) (табл. 1, 2). У середньому частота моторних флуктуацій (МФ) підвищується на 10% за рік при тривалій леводопотерапії (Tolosa E. et al., 2009; Левин О.С. и соавт., 2010; Rascol O. et al., 2010). Більше того, згідно з даними літератури, МФ та дискінезії діагностують на більш ранніх етапах лікування, якщо для їх виявлення використовують спеціальні шкали (Левин О.С. и соавт., 2010). Так, протягом 2-річного періоду лікування пацієнтів із ХП леводопою «виснаження» ефекту дози спостерігають у 38–50%, феномен «включення — виключення» — у 5–10%, дискінезії — у 30% випадків. Частота рухових флуктуацій залежить також від стадії ХП: на I стадії вона становить 10%, II — 38%, III — 50% випадків (Левин О.С. и соавт., 2010; Обухова А.В., 2014).

Патогенетичними факторами розвитку МФ і дискінезій є (Tolosa E. et al., 2009; Левин О.С. и соавт., 2010; Артемьев Д.В., 2014; Обухова А.В., 2014; Федотова Е.Ю., Иванова Е.О., 2017; Cacabelos R., 2017):

  • пульсуюча нефізіологічна стимуляція дофамінових рецепторів, що відображає коливання концентрації леводопи в плазмі крові;
  • втрата буферної функції нігростріарних нейронів;
  • порушення здатності збережених нігростріарних нейронів до захоплення, депонування леводопи і синтезу з неї дофаміну;
  • зміна функції постсинаптичних дофамінових рецепторів;
  • взаємовідношення між леводопою та іншими амінокислотами за транспорт у кишечнику і перенесення через гематоенцефалічний бар’єр.

Таким чином, зменшення вираженості клінічних ефектів леводопи пояснюється змінами не тільки реактивності рецепторів, але також і кінетикою доставки до рецепторів дофаміну (Tolosa E. et al., 2009).

Таблиця 1. Варіанти МФ (Карабань И.Н., 2014)

Основні варіанти Характеристика
Феномен «вичерпання дози» Зниження тривалості ефекту разової дози леводопи та збільшення вираженості симптомів паркінсонізму до моменту прийому чергової дози леводопи
Феномен «включення — виключення» Різкий перехід від стану відносного благополуччя (на тлі дії леводопи) до посилення симптомів паркінсонізму
Відсутність «включення» Епізодична відсутність очікуваного ефекту прийнятої дози леводопи
Нерівномірна дія леводопи протягом доби Неоднакова ефективність рівних доз леводопи, що прийняті в різний час доби
Погіршення після прийому леводопи Збільшення вираженості симптомів паркінсонізму одразу після прийняття чергової дози леводопи
Феномен «йо-йоїнг» Хаотичні, швидкі коливання стану пацієнта між надмірною руховою активністю та гіпокінезією, які не мають тимчасового зв’язку з прийомом леводопи

Флуктуації спостерігають і при немоторних проявах ХП, які можуть проявлятися трьома групами симптомів (Hartmann A. et al., 2009):

  • вегетативними (тахікардія і серцебиття, задишка, дискомфорт у грудній клітці або черевній порожнині, потовиділення, імперативні позиви до сечовипускання, відчуття жару чи холоду);
  • психічними (тривога, депресія, дисфорія, занепокоєння, сплутаність свідомості, уповільнення мислення, апатія, психічні розлади, втома);
  • сенсорними (парестезії, оніміння, біль).

Більшість немоторних флуктуацій виникають і посилюються в період «виключення» і регресують з настанням «включення». Як стверджують понад чверті пацієнтів, немоторні флуктуації спричиняють на їхній стан більш несприятливий вплив, ніж коливання ступеня вираженості моторних симптомів (Обухова А.В., 2014; Федорова Н.В., 2016).

При лікуванні препаратами леводопи через 5–7 років у 50–70% хворих визначають дискінезії, які можуть виникати в різні фази дії леводопи. Розвиток дискінезій пов’язують зі зміною стану постсинаптичних дофамінових рецепторів і активності проекційних стріарних нейронів за результатом пульсуючої дофамінергічної стимуляції рецепторів. Очевидно, важливе значення має одночасна стимуляція D1— і D2-рецепторів — це одне з можливих пояснень високої частоти дискінезії при прийомі леводопи, що впливає на обидва типи рецепторів, і рідкості дискінезії при прийомі агоністів дофамінових рецепторів (АДР), що вибірково діють на D2-рецептори (важливу роль відіграє і триваліша, тонічна стимуляція, що забезпечується агоністами) (Левин О.С. и соавт., 2010; Stocchi F. et al., 2016). Певне значення для розвитку дискінезії може мати і дисфункція недофамінергічних систем, перш за все глутаматергічної, що підтверджується ефективністю блокатора NMDA-рецепторів амантадину при дискінезіях (Pogarell O. et al., 2002; Olanow C.W. et al., 2008; Kim S.M. et al., 2018).

Таблиця 2. Основні варіанти дискінезій, що виникають при ХП (Левин О.С., 2015)

Варіант дискінезії Характеристика
Дискінезія «піка дози» Швидкі хореіформні або дистонічні рухи, що виникають на тлі максимальної дії прийнятої дози леводопи
Дискінезія періоду «виключення» Повільні дистонічні рухи, що виникають на тлі ослаблення чи припинення дії прийнятої дози леводопи
Двофазні дискінезії Швидкі, розмашисті (балізм) рухи, що виникають у фазі початку і припинення дії прийнятої дози леводопи

Рання діагностика та вчасно призначена адекватна терапія при ХП дозволяють не лише зменшити вираженість симптомів захворювання, а й підвищити якість життя та зберегти пацієнтові якомога довше соціальну активність (Обухова А.В., 2014).

У сучасній стратегії лікування пацієнтів із ХП виділяють три напрямки (Antonini A., Calandrella D., 2011; Frampton J.E., 2014; Левин О.С., 2015; Левин О.С. (ред.), 2018; Roy M.A. et al., 2018):

  • нейропротекторну терапію, мета якої, з одного боку, — уповільнити або зупинити дегенерацію нейронів головного мозку, з іншого — відновити функціонування пошкоджених відділів мозку;
  • симптоматичну і патогенетичну терапію, що дозволяє зменшити вираженість основних симптомів захворювання за рахунок корекції нейрохімічного та нейрофізіологічного дисбалансу;
  • фізичну і соціально-психологічну реабілітацію.

Ведення пацієнтів із ХП має певні особливості: складний режим прийому ліків, необхідність комбінованого застосування лікарських засобів, час для титруванні дози при введенні нового препарату, можливі зміни схеми терапії лікуючим лікарем залежно від клінічної ефективності або наявності побічних явищ, афективні розлади (тривога, депресія, апатія), когнітивні порушення (Grosset K.A. et al., 2005; Grosset D. et al., 2009; Pagonabarraga J. et al., 2015). Оптимізація прийому пероральних препаратів відіграє потенційну роль у максимізації реакції на терапію при ХП (Holloway R.G. et al., 2004).

Загибель дофамінергічних нейронів відбувається внаслідок декількох патологічних станів, таких як окисний стрес, мітохондріальна дисфункція, токсична дія глутамату, порушення гомеостазу кальцію, запалення, агрегація білків, апоптоз, а тому саме антиоксиданти, антагоністи глутамату, блокатори кальцієвих каналів, протизапальні препарати, трофічні фактори теоретично можуть бути ефективними як нейропротекторна та нейрорепаративна фармакотерапія (Hartmann A. et al., 2009). Позитивний нейропротекторний ефект АДР (праміпексолу) може пояснюватися (Hauser R.A. et al., 2010; Connolly B.S., Lang A.E., 2014; Левин О.С., 2015; Федорова Н.В., 2016; Latt M.D. et al., 2019):

  • активацією пресинаптичних ауторецепторів зі зменшенням кола обігу дофаміну та переходом дофамінергічних нейронів у більш «обережний» режим роботи;
  • прямою антиоксидантною дією;
  • стимуляцією трофічної активності й гальмуванням процесів апоптозу;
  • опосередкованою активацією D2-рецепторів;
  • послабленням ексайтотоксичного впливу розгальмованого субталамічного ядра на нейрони чорної субстанції.

Сучасні протипаркінсонічні препарати здатні при раціональному застосуванні істотно послабити основні симптоми ХП, підтримати мобільність і активну життєдіяльність хворих протягом багатьох років. Лікування пацієнтів із ХП на сьогодні залишається патогенетичним, оскільки ґрунтується на корекції нейрохімічного дисбалансу в базальних гангліях. До того ж, за результатами наукових досліджень, рання корекція нейрохімічного та нейрофізіологічного дисбалансу може зумовлювати довгострокову стабілізуючу дію на перебіг захворювання, що, можливо, пояснюється підтримкою механізмів компенсації (Stowe R. et al., 2011; Артемьев Д.В., 2014; Обухова А.В., 2014; Stocchi F. et al., 2016).

Основними лікарськими засобами при ХП є (Карабань І.М. (ред.), 2017; Левин О.С. (ред.), 2018):

  • препарати леводопи — метаболічний попередник дофаміну;
  • агоністи дофамінових рецепторів, що безпосередньо стимулюють рецептори дофаміну;
  • інгібітори моноаміноксидази типу В, які зменшують розпад дофаміну в синапсі;
  • інгібітори катехол-О-метилтрансферази, що зменшують периферичний розпад леводопи та подовжують період її напіврозпаду в плазмі крові;
  • амантадин — блокатор NMDA-рецепторів, що призводить до зниження активності глутаматергічної системи.

На сьогодні вважають, що раннє застосування симптоматичної терапії має сприятливий вплив щодо найближчого та довгострокового поліпшення рухових симптомів (МФ і дискінезій) та якості життя хворих. Початок лікування відразу після діагностики захворювання розглядають як більш перспективну й ефективну стратегію фармакотерапії ХП (Федорова Н.В., 2016).

При лікуванні пацієнтів із ХП на ранніх стадіях фармакотерапія спрямована на відновлення порушених функцій за допомогою мінімальних ефективних доз протипаркінсонічних засобів (Левин О.С., 2015). При цьому, призначаючи лікарський засіб, необхідно враховувати вік пацієнта, форму захворювання, тривалість лікування, прогресуючий характер захворювання та розвиток ускладнень на пізніх стадіях (Stowe R. et al., 2011; Обухова А.В., 2014).

У стартовій терапії пацієнтів із ХП застосовують АДР, які завдяки своїм хімічним властивостям безпосередньо стимулюють дофамінові рецептори, відтворюючи ефект дофаміну. Встановлено, що на ранніх стадіях ХП АДР мають порівнянний за ефективністю з леводопою ефект (Pogarell O. et al., 2002; Нодель М.Р., 2014; Hauser R.A. et al., 2014; Latt M.D. et al., 2019). Крім того, їх раннє застосування сприяє зниженню ризику виникнення МФ та дискінезій (Schapira A.H. et al., 2013; Alonso Cánovas A. et al., 2014). Вони ефективно контролюють основні симптоми ХП, у тому числі тремор (Левин О.С. и соавт., 2010), зменшують вираженість нервово-психічних проявів — депресії, тривоги, апатії, які часто супроводжують ХП (Barone P., 2011; Нодель М.Р., 2014; Pagonabarraga J. et al., 2015; Pérez-Pérez J.et al., 2015). Крім того, є можливість відстрочити призначення препаратів леводопи, не обмежуючи при цьому ефективність терапії та якість життя пацієнтів. При виражених формах ХП АДР здатні значно знизити щоденну дозу леводопи, навіть до 30% (Schapira A.H. et al., 2013; Wang Y. et al., 2016; Карабань І.М., Карасевич Н.В., 2017).

На сьогодні визначені такі переваги АДР (Holloway R.G. et al., 2004; Артемьев Д.В., 2014; Wang Y. et al., 2016; Карабань І.М. (ред.), 2017):

  • більш тривалий (порівняно з леводопою) період напіввиведення і більш стабільна стимуляція дофамінових рецепторів;
  • нижчий ризик розвитку МФ і дискінезій;
  • чітка ефективність щодо тремору;
  • відсутність конкуренції з харчовими амінокислотами, що дозволяє приймати препарати незалежно від прийому їжі;
  • відсутність необхідності подальшого метаболізування в центральній нервовій системі;
  • антидепресивний ефект деяких препаратів.

Одним з найефективніших препаратів цієї групи є неерголіновий АДР праміпексол, що переважно діє на D3-підтип D2-дофамінових рецепторів. Препарат у численних дослідженнях продемонстрував ефективність як на ранніх стадіях ХП у монотерапії, так і на розгорнутих стадіях у поєднанні з препаратами леводопи (Pogarell O. et al., 2002; Holloway R.G. et al., 2004; Левин О.С., 2015). Важливо, що праміпексол зменшує вираженість тремору у хворих із тяжкокурабельною тремтливою формою хвороби. Так, за результатами дослідження О.С. Левина та спів­авторів (2010), застосування праміпексолу в пацієнтів із ХП сприяло зниженню інтенсивності тремору спокою на 54%, постурального та кінетичного тремору — на 50 і 15% відповідно (за даними UPDRS і спіралографії) наприкінці 6 міс застосування.

Депресивні розлади відзначають приблизно у 45% пацієнтів із ХП. Вони знижують якість життя незалежно від моторних симптомів і в клінічній практиці, мабуть, недооцінюються. Завдяки селективній стимуляції D3-рецепторів у мезолімбічній дофамінергічній системі праміпексол позитивно впливає на нейропсихологічний статус та знижує ступінь вираженості депресивного синдрому в пацієнтів із ХП (Barone P., 2011; Нодель М.Р., 2013; Domellöf M.E. et al., 2013). У дослідженні M.R. Lemke та співавторів (2006) показано зниження частоти депресії та ангедонії, а також зменшення моторного дефіциту наприкінці періоду спостереження (в середньому — через 9 тиж) під час лікування праміпексолом у середній дозі 1,0±0,6 мг/добу. У дослідженні О.С. Левіна та співавторів (2010) встановлено зниження на 56% ступеня вираженості депресивних симптомів, що оцінювали за шкалою Монтгомері — Айсберга і модифікованою Геріатричною шкалою депресії (Geriatric Depression Scale), після застосування праміпексолу протягом 6 міс. Клінічно значимий ефект зменшення вираженості рухових і немоторних симптомів відзначали у 83% пацієнтів незалежно від їх віку, тривалості захворювання, вираженості рухового дефіциту, афективних і когнітивних порушень.

У проспективному обсерваційному дослідженні за участю 657 хворих із ХП ІІ та ІІІ стадії, які протягом 4 тиж застосовували праміпексол у початковій дозі 0,375 мг/добу з подальшим титруванням до 4,5 мг/добу (у 3 прийоми) на фоні застосування леводопи, у більшості випадків підтверджено позитивний вплив праміпексолу на основні симптоми ХП з акцентом на тремор, а також доведено його антидепресантну активність у звичайній клінічній практиці (Reichmann H. et al., 2003).

За результатами метааналізу щодо оцінки клінічної ефективності праміпексолу для корекції порушень настрою та мотивації у пацієнтів із ХП встановлено покращення показників настрою за UPDRS (I частина) у 64,7% хворих групи праміпексолу порівняно з 43,4% пацієнтів із ХП, які отримували плацебо, а також покращення показників мотивації у 63,2 та 45% осіб відповідно (Leentjens A.F. et al., 2009).

Вивчали клінічний вплив праміпексолу на афективні та когнітивні порушення при початкових стадіях ХП через 1; 3 та 6 міс терапії. Рівень уваги статистично значимо підвищився вже через 1 міс та в подальшому продовжував поліпшуватися. За результатами дослідження виявлено наявність кореляційних зв’язків між дозою праміпексолу (корекція дофамінергічного дефіциту) і такими параметрами уваги: тимчасові витрати на «перемикання уваги» (r=–0,47; р<0,05), «загальний рівень розвитку уваги» (r=0,70; р<0,05), «ефективність роботи» (r=0,48; р<0,05). Отримані дані підтверджують участь дофамінергічних систем у регуляції нейродинамічних когнітивних функцій і лімбічної системи (Богданов Р.Р. и соавт., 2015). Вплив праміпексолу (як АДР) на когнітивні функції, імовірно, опосередковується через мезокортикальні та мезолімбічні дофамінергічні шляхи, що беруть участь у нейрофізіології процесу уваги та зберігання інформації, а також модуляції афективної сфери (Kim S.M. et al., 2018).

Сучасна терапія при ХП дозволяє ефективно контролювати симптоми захворювання, але, на жаль, при цьому не здатна зупинити або запобігти подальшому пошкодженню дофаміновмісних клітин. Проблема фармакотерапії ХП пов’язана з необхідністю тривалої стимуляції вивільнення дофаміну для зниження ризику розвитку МФ та дискінезій. У зв’язку із цим пошук нових можливостей лікування спрямований на створення препаратів тривалішої дії з великим періодом напіввиведення та пролонгованим вивільненням (Белоусов Д.Ю., Афанасьева Е.В., 2015).

Нова лікарська форма праміпексолу пролонгованої дії запропонована ще у 2007 р. Поступове вивільнення активної речовини з депо таблетки праміпексолу пролонгованої дії забезпечує триваліший період напіввиведення препарату в плазмі крові та стабільнішу концентрацію протягом доби, що забезпечує реалізацію концепції постійної дофамінергічної стимуляції постсинаптичних рецепторів для профілактики виникнення, а також терапії МФ та дискінезій, що вже розвилися (Федорова Н.В., 2016).

На відміну від традиційної форми з негайним вивільненням, добова доза якої розділяється на три прийоми, форма праміпексолу пролонгованої дії застосовується одноразово протягом доби. Головна її перевага — більш стабільна концентрація в плазмі крові впродовж доби, що підвищує ефективність лікування в нічні та ранні ранкові години, простіша схема застосування і вища прихильність пацієнтів до лікування. А завдяки нижчій піковій концентрації препарату створюються умови для кращої переносимості (Holloway R.G. et al., 2004; Обухова А.В., 2014; Stocchi F. et al., 2016; Shapira H.V. et al., 2017; Левин О.С. (ред.), 2018).

Прихильність пацієнтів до терапії при ХП відіграє істотну роль у досягненні оптимальних результатів лікування. Відомо, що при багатьох хронічних захворюваннях прихильність пацієнтів до терапії дуже низька. За даними різних авторів, при ХП вона не перевищує 50% (Левин О.С., 2015). Це пов’язано з багатьма причинами: щоденний прийом препаратів протягом багатьох років, постійне ускладнення схеми прийому, що пов’язано з прогресуванням захворювання і появою нових симптомів тощо.

Крім того, наявні в клінічній картині афективні (тривога, депресія, апатія) та когнітивні порушення при ХП часто призводять до передчасної відмови від прийому лікарських засобів або зміни схеми терапії самим пацієнтом. У дослідженні K.A. Grosset та співавторів (2005) встановлено, що з 39 хворих, які застосовують протипаркінсонічні препарати, 50% пропускають прийом 1, 20% — ≥3 доз протягом 1 тиж спостереження. Одним із методів підвищення прихильності до терапії є спрощення графіка прийому препаратів, у тому числі за рахунок зменшення кратності при застосуванні комбінованих лікарських засобів або препаратів пролонгованої дії.

При проведенні клінічних досліджень з метою порівняння традиційної та пролонгованої форми праміпексолу вивчали питання зручності застосування цих форм препарату (Grosset D. et al., 2009). Серед пацієнтів з ранньою стадією ХП майже 94% віддали перевагу препарату з одноразовим прийомом. Аналогічну картину спостерігали серед пацієнтів із розгорнутими стадіями хвороби — пролонговану форму вибрали 89% учасників опитування (Обухова А.В., 2014). Праміпексол повільного вивільнення показаний на ранніх і розгорнутих стадіях ХП. На ранніх стадіях він може призначатися одноразово на добу в монотерапії або в комбінації з амантадином та інгібіторами моноамінооксидази типу В, на розгорнутих стадіях — у комбінації з препаратами леводопи (Федорова Н.В., 2016).

У багатоцентровому подвійному сліпому паралельному дослідженні брали участь пацієнти з ранніми стадіями ХП, які не отримували леводопи та агоністів дофаміну. Отримані результати дозволили зробити висновки, що при монотерапії на ранніх стадіях ХП пролонгована форма праміпексолу не поступається аналогу з миттєвим вивільненням і за ефективністю значуще перевершує плацебо (рівень доказовості I). Переносимість та безпека обох форм препарату не відрізнялися (Stowe R. et al., 2011).

У 2017 р. у Лівані проведено ретроспективне дослідження, яке показало ефективність пролонгованої форми праміпексолу при зниженні загальної еквівалентної дози леводопи (Faddoul L. et al., 2018). Метааналіз, в якому вивчали побічні явища двох форм праміпексолу (негайного вивільнення та пролонгованого), на підставі трьох рандомізованих контрольованих досліджень за участю 1021 пацієнта із ХП показав загальні побічні явища у травній (нудота, дискінезії) та нервовій (сонливість, запаморочення) системах цих хворих (Shen Z., Kong D., 2018).

Таблетки пролонгованої дії слід приймати 1 раз на добу в один і той самий час, ковтаючи цілими, запиваючи водою; їх не слід розжовувати, розламувати чи подрібнювати; їх можна приймати незалежно від прийому їжі. У наукових дослідженнях доведено, що можливим є перехід з однієї форми праміпексолу до іншої без зміни дози та втрати його ефективності (Rascol O. et al., 2010; Mizuno Y. et al., 2012).

Таким чином, препаратом вибору стартової терапії при ХП є АДР, зокрема праміпексол. Праміпексол зумовлює позитивний вплив не тільки на моторні симптоми ХП, такі як ригідність, гіпокінезія, але й на тремор. Крім того, доведено позитивний ефект праміпексолу на немоторні прояви ХП — депресивні та когнітивні розлади. Застосування пролонгованої форми з уповільненим поступовим вивільненням активної речовини дозволяє забезпечити більш рівномірну стимуляцію дофамінових рецепторів і в результаті ефективніше контролювати симптоми захворювання. Можливість одноразового прийому лікарського засобу порівняно з прийомом тричі на добу підвищує прихильність хворих до лікування внаслідок спрощення графіка прийому препаратів.

Список використаної літератури

UA-PRAM-PUB-042020-014

Адреса для листування:
Демченко Аліна Вікторівна
69035, Запоріжжя, просп. Маяковського, 26
Університетська клініка Запорізького державного медичного університету,
кафедра сімейної медицини, терапії, кардіології та неврології ФПО
E-mail: alina.dem@ukr.net

Одержано 07.04.2020

Вам так же будет интересно

Оставьте комментарий

Ваш email не будет опубликован

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.