Імуногістохімічні показники деяких видів вірусів серед доброякісних пухлин слинних залоз

0 138

Резюме. Мета — виявлення етіологічних факторів розвитку доброякісних пухлин слинних залоз (СЗ) серед деяких груп вірусів. Об’єкт і методи дослідження. Гістологічне типування новоутворень СЗ проведено з використанням забарвлення гематоксиліном і еозином та імуногістохімічного дослідження. Дослідження проведено на матеріалі ексцизійних біопсій СЗ (плеоморфних аденом, аденолімфом) у 32 пацієнтів. Імуногістохімічне дослідження проводили з моноклональним мишиним антитілом — Monoclonal mouse anti-Epstein — Barr virus, LMP, clones CS. 1–4 («Dako» IS75330-2, Данія), з поліклональним кролячим антитілом — Polyclonal rabbit antibody p16 (CDKN2A) («Thermo scientific» PAL. 16662) з використанням системи детекції «EnVisionTM FLEX System». Для позитивного контролю використовували тканинні зразки з визначеною позитивною реактивністю, для негативного — проводили процедуру без застосування первинних антитіл. Результати. У більшості хворих із плеоморфними аденомами була уражена привушна СЗ. Серед вірусів, наявних у тканинах пухлини привушної СЗ, у 19 (67,9%) хворих домінував ВПЛ 16 та у 8 (28,6%) — вірус Епштейна — Барр (ВЕБ). ВПЛ 16 виявлено у 4 (100,0%) пацієнтів із аденолімфомами СЗ. Висновки. У більшості пацієнтів, в яких виявлені позитивні реакції на експресію рецепторів до ВПЛ 16 та ВЕБ, новоутворення локалізувались у привушних СЗ. Більшість позитивних реакцій серед плеоморфних аденом та аденолімфом СЗ були на ВПЛ 16 — 21 (75,0%) та 4 (100,0%) відповідно.

УДК 616.316-006.03-076:578.8

Вступ

Питання щодо етіології пухлин людини залишається актуальним вже тривалий час. Серед основних факторів ризику пухлиногенезу виділяють фізичні (довготривалий вплив холоду, тепла, іонізуючого випромінювання), хімічні (бензпірен, нітрати та ін.), біологічні (різні види вірусів). Окремо існують теорії розвитку пухлин — мутаційна, генетична, імунна тощо (Маланчук В.О. (ред.), 2011а; б). Завдяки вивченню факторів ризику і теорій розвитку пухлин науковці намагаються пояснити механізм розвитку більшості новоутворень людини та створити адекватні методи діагностики, лікування і профілактики цих патологічних процесів.

Одними з поширених та дискусійних пухлин в ділянці голови та шиї залишаються новоутворення слинних залоз (СЗ), які становлять 1–5% усіх новоутворень людини (Пачес А.И. (ред.), 2009). Серед найпоширеніших доброякісних пухлин СЗ виокремлюють плеоморфні аденоми (ПА) (61–90%) та аденолімфоми (АЛ) (15–30%) (Da Silva L.P. et al., 2018).

Впровадження нових методів діагностики серед пухлин СЗ дозволяє виявити додаткові етіологічні фактори розвитку цих новоутворень (вірусна залежність). Одним зі стандартів у діагностиці пухлин різного походження залишається імуногістохімічне дослідження (ІГХД).

Кількість імуногістохімічних маркерів пухлин збільшується з кожним роком, що розширює діагностичні можливості цього методу та дозволяє створювати нові схеми в лікуванні злоякісних пухлин (Prichard J.W., 2014).

Вплив вірусів на розвиток різних видів пухлин вже достатньо вивчений. Зокрема відомо про роль вірусу папіломи людини (ВПЛ) 6-го, 8-го, 16-го (ВПЛ 16), 18-го (ВПЛ 18) типу у розвитку раку шийки матки (Chen L.P. et al., 1991). Незважаючи на наявність значної кількості наукових праць, присвячених впливу вірусів на розвиток пухлин, питання щодо виявлення цих факторів у тканинах СЗ вивчені недостатньо чи на статистично малій кількості хворих.

Мета виявлення етіологічних факторів розвитку доброякісних пухлин СЗ (ПА, АЛ) серед деяких груп вірусів.

Об’єкт і методи дослідження

Гістологічне типування новоутворень СЗ проведено з використанням рутинного забарвлення гематоксиліном і еозином та ІГХД.

Дослідження проведено на матеріалі ексцизійних біопсій СЗ (ПА, АЛ) у 32 пацієнтів. Для дослідження проведено забір пухлини з видаленої привушної (ПСЗ) та підщелепної СЗ розміром 10х10 мм, товщиною до 4 мм. Вирізані шматочки пухлини вкладали у касети і за допомогою тримача для касет розміщували їх на 16 год у ємкості для фіксації у забуференому 10% розчині формаліну з pH 7,4. Ущільнювали матеріал у парафіні із застосуванням гістіопроцесора «HISTOS-5» («Milestone», Італія) за програмою для операційного матеріалу — 4 мм. Після завершення програми просочення в парафіні касети виймали з парафінового блоку гістіопроцесора і на станції для заливки «TEC 2800 Embedding Center» шматочки тканин заливали розплавленим парафіном у формочки з подальшим застиганням на холодильному модулі станції «TEC 2800-С Cryo Console». З отриманих парафінових блоків виготовляли гістологічні зрізи товщиною 5 мкм за допомогою мікротома «MICROM НМ325» («Thermo Fisher Scientific», Німеччина). Зрізи забарвлювали гематоксиліном і еозином для патогістологічного дослідження пухлини, морфометрії та підрахунку об’єму життєздатної пухлинної тканини.

ІГХД проводили з моноклональним мишиним антитілом — Monoclonal mouse anti-Epstein — Barr virus, LMP, clones CS. 1–4 («Dako» IS75330-2, Данія), з поліклональним кролячим антитілом — Polyclonal rabbit antibody p16 (CDKN2A) («Thermo scientific» PAL. 16662) з використанням системи детекції «EnVisionTM FLEX System» («Dako», Данія). Демаскування антигену проводили в цитратному буфері з pH 6,0 за температури 95 °С. Первинні антитіла інкубували при кімнатній температурі протягом 30 хв, вторинні — протягом 20 хв. Зрізи дофарбовували гематоксиліном Gill. Для позитивного контролю використовували тканинні зразки з визначеною позитивною реактивністю, для негативного — проводили процедуру без застосування первинних антитіл.

Отримані препарати вивчали та фотографували за допомогою мікроскопа «OLYMPUS CХ41» з камерою та програмним забезпеченням «QuickPHOTO MICRO 2.3» за стандартизованих умов.

Результати та їх обговорення

Аналіз даних, представлених у табл. 1, показав, що у більшості хворих з ПА ураженню підлягала ПСЗ. Серед вірусів, наявних у тканинах пухлини ПСЗ, у 19 (67,8%) пацієнтів домінував ВПЛ 16, у 8 (28,6%) — вірус Епштейна — Барр (ВЕБ).

Таблиця 1. Імуногістохімічні показники різних типів вірусів серед ПА різних видів СЗ, n (%)

Показник ІГХД ПСЗ Підщелепна СЗ Під’язична СЗ Малі СЗ
ВЕБ 8 (28,6)
ВПЛ 16 19 (67,8) 1 (3,6) 1 (3,6)
Загальна кількість обстежених хворих з ПА — 28 Позитивний у 27 хворих

У одного хворого показник був негативний. При підрахунку враховували, що у одного хворого були позитивними одразу декілька імуногістохімічних показників.

Таблиця 2. Показники ІГХД для ПА СЗ (n=28)

Показники ІГХД Кількість
абсолютна, n відносна, %
ВЕБ 8 28,6
ВПЛ 16 21 75,0
Загальна кількість обстежених хворих з аденомою 28 100,0

При підрахунку враховували, що у одного хворого були позитивними одразу декілька імуногістохімічних показників.

При підрахунку імуногістохімічних показників ПА різних видів СЗ спостерігали підвищення показника ВПЛ 16 до 75% (рис. 1, 2).

Рис. 1. Фото гістопрепарату тканин ПА привушної СЗ пацієнта Л., 33 років. Зб. х 200. Позитивна ядерно-цитоплазматична імуногістохімічна реакція (ІГХР) на ВПЛ 16

Рис. 2. Фото гістопрепарату тканин ПА привушної СЗ пацієнта П., 23 років. Зб. х 200. Позитивна мембрано-цитоплазматична ІГХР на ВЕБ (позначено стрілкою)

Таблиця 3. Показники ІГХД для АЛ СЗ (n=4)

Показники ІГХД Кількість
абсолютна, n відносна, %
ВЕБ 1 25,0
ВПЛ 16 4 100,0
Загальна кількість обстежених хворих з аденомою 4 100,0

При підрахунку враховували, що у одного хворого були позитивними одразу декілька імуногістохімічних показників. Локалізація АЛ в усіх чотирьох випадках — у ПСЗ.

Аналіз даних табл. 3 показав, що серед АЛ СЗ домінував ВПЛ 16 — 4 (100,0%) (рис. 3, 4).

Рис. 3. Фото гістопрепарату тканин АЛ привушної СЗ пацієнта З., 53 років. Зб. х 200. Позитивна ядерно-цитоплазматична ІГХР на ВПЛ 16 (позначено стрілкою)

Рис. 4. Фото гістопрепарату тканин аденолімфоми привушної СЗ пацієнта З., 53 років. Зб. х 200. Слабопозитивна мембрано-цитоплазматична ІГХР на ВЕБ (позначено стрілкою)

Таблиця 4. Імуногістохімічні показники вірусів для ПА СЗ (n=28), n (%)

Позитивна реакція Негативна реакція
Моновірус ВПЛ 16 Моновірус ВЕБ ВПЛ 16 + ВЕБ ВПЛ 16 + ВЕБ
15 (53,6) 2 (7,1) 6 (21,4) 5 (17,8)

При підрахунку ІГХР на віруси ВПЛ 16 та ВЕБ серед ПА СЗ встановлено три типи позитивних реакцій: на моновірус ВПЛ 16 — 15 (53,6%), моновірус ВЕБ — 2 (7,1%) та ВПЛ 16 + ВЕБ — 6 (21,4%). Негативну реакцію на ВПЛ 16 + ВЕБ спостерігали у 5 (17,8%) пацієнтів.

Таблиця 5. Імуногістохімічні показники вірусів для АЛ СЗ (n=4), n (%)

Позитивна реакція Негативна реакція
Моновірус ВПЛ 16 Моновірус ВЕБ ВПЛ 16 + ВЕБ ВПЛ 16 + ВЕБ
3 (75,0) 1 (25,0)

При підрахунку ІГХР на віруси ВПЛ 16 та ВЕБ серед АЛ СЗ встановлено два типи позитивних реакцій: на моновірус ВПЛ 16 — у 3 (75,0%), ВПЛ 16 + ВЕБ — у 1 (25,0%) пацієнта.

Вплив вірусної інфекції на розвиток пухлин достатньо відомий. Більшість із них відіграють значну роль в етіології як доброякісних, так і злоякісних пухлин. Серед найвідоміших вірусних агентів — ВПЛ, ВЕБ, цитомегаловірус, віруси гепатиту В і С, вірус герпесу різних типів. ВПЛ, цитомегаловірус та вірус простого герпесу чинять значний вплив на розвиток раку шийки матки (Laane C.J. et al., 2002; Lin F.C.F. et al., 2014). ВПЛ спричиняє розвиток різних видів орофарингеальних, гіпо- та назофарингеальних карцином та немеланомного раку шкіри. Віруси гепатиту В і С, асоційований із саркомою Капоші герпесвірус беруть участь у розвитку різних видів гепатоцелюлярного раку (Müller-Coan B.G. et al., 2018). ВЕБ у більшості випадків спричиняє розвиток лімфоцитасоційованих пухлин, зокрема лімфом (Laane C.J. et al., 2002). Також встановлено взаємозв’язок між деякими вірусами (ретровірус активується асоційованим із саркомою Капоші герпесвірусом та ВЕБ) та їх можливістю взаємно активувати і посилювати активність один одного і таким чином спричиняти розвиток пухлин із подальшим канцерогенезом (Chen J. et al., 2019).

СЗ як орган, що, окрім слиновидільної, виконує ендокринну та імунну функції, достатньо часто зазнає ураження з боку різних вірусів із подальшим розвитком пухлинного процесу. Більшість науковців описують ІГХД ПА, АЛ та аденокарцином, де серед основ­них вірусних агентів виявляють ВПЛ 16, ВПЛ 18 та ВЕБ (Hühns M. et al., 2015; Miah M.S. et al., 2015). Так, серед ПА 33–39% мають позитивну реакцію на ВПЛ 16 та 7%— ВЕБ, а серед АЛ — 33 та 22% відповідно (Lin F.C.F. et al., 2014; Hühns M. et al., 2015; Miah M.S. et al., 2015). Існують окремі роботи, в яких зазначають відсутність вірусів ВПЛ, ВЕБ у тканинах пухлин та вітальних СЗ, або незначну і статистично недостовірну частку спостережень, що ставить під сумнів вплив цих видів вірусних патогенів на розвиток пухлин СЗ (Skálová A. et al., 2013).

Проведені нами ІГХД парафінних блоків від видалених пухлин СЗ (ПА, АЛ) свідчать про домінування ВПЛ 16 — у 21 (75,0%) та ВЕБ — у 8 (28,6%) випадків ПА та ВПЛ 16 — у 4 (100,0%) і ВЕБ — у 1 (25,0%) випадків АЛ. Проводячи порівняння отриманих даних з доступними науковими джерелами, можна зробити висновок, про підвищення поширеності вірусу ВПЛ 16 та ВЕБ у тканинах пухлин СЗ, а отже, їхня роль у розвитку пухлин не викликає сумнівів.

Таким чином, можна достовірно стверджувати, що одна зі значних ланок пухлинного процесу в тканинах СЗ належить вірусам ВПЛ 16 та ВЕБ.

Висновки

  1. Серед доброякісних пухлин СЗ (ПА, АЛ) характерна експресія рецепторів до ВПЛ 16 та ВЕБ.
  2. У більшості пацієнтів, в яких виявлено позитивні реакції на експресію рецепторів до ВПЛ 16 та ВЕБ, новоутворення локалізувались у ПСЗ.
  3. Серед пацієнтів із ПА СЗ відзначали експресію рецепторів до ВПЛ 16 у 21 (75,0%), ВЕБ — у 8 (28,6%). Серед осіб із АЛ ВПЛ 16 виявлено у 4 (100,0%), ВЕБ — у 1 (25,0%).
  4. Серед пацієнтів із ПА СЗ домінувала позитивна ІГХР на моновірус ВПЛ 16 — у 15 (53,6%) та ВПЛ 16 + ВЕБ — у 6 (21,4%).
  5. Серед АЛ СЗ домінувала позитивна ІГХР на моновірус ВПЛ 16 — у 3 (75,0%), ВПЛ 16 + ВЕБ — у 1 (25,0%).

Список використаної літератури

В.А. Маланчук, И.С. Бродецкий, М.С. Кротевич

Резюме. Цель — выявление этиологических факторов развития доброкачественных опухолей слюнных желез (СЖ) среди некоторых групп вирусов. Объект и методы исследования. Гистологическое типирование новообразований СЖ проведено с использованием окраски гематоксилином и эозином и иммуногистохимического исследования. Исследование проведено на материале эксцизионных биопсий СЖ (плеоморфных аденом, аденолимфом) у 32 пациентов. Иммуногистохимическое исследование проводили с моноклональным мышиным антителом — Monoclonal mouse anti-Epstein — Barr virus, LMP, clones CS. 1–4 («Dako» IS75330-2, Дания), с поликлональным кроличьим антителом — Polyclonal rabbit antibody p16 (CDKN2A) («Thermo scientific» PAL. 16662) с использованием системы детекции «EnVisionTM FLEX System». Для положительного контроля использовали тканевые образцы с определенной положительной реактивностью, для отрицательного — проводили процедуру без применения первичных антител. Результаты. У большинства больных с плеоморфными аденомами была поражена околоушная СЖ. Среди вирусов, присутствовавших в тканях опухоли околоушной СЖ, у 19 (67,8%) пациентов доминировал ВПЧ 16, у 8 (28,6%) — вирус Эпштейна — Барр (ВЭБ). Среди аденолимфом СЖ ВПЧ 16 отмечен в 4 (100,0%) случаях. Выводы. У большинства пациентов с положительными реакциями на экспрессию рецепторов к ВПЧ 16 и ВЭБ новообразования локализовались в околоушных СЖ. Большинство положительных реакций среди плеоморфных аденом и аденолимфом СЖ были на ВПЧ 16 — 21 (75,0%) и 4 (100,0%) соответственно.

Ключевые слова: опухоли слюнных желез, плеоморфная аденома, аденолимфома, иммуногистохимическое исследование, вирус папилломы человека 16-го типа, вирус Эпштейна — Барр.

Адреса для листування:
Маланчук Владислав Олександрович
03057, Київ, вул. Зоологічна, 1
Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, кафедра хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії
Е-mail: mioche@ukr.net

Одержано 10.06.2019

Вам так же будет интересно

Оставьте комментарий

Ваш email не будет опубликован

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.