Фарсом по «fake news», або Як подолати думкозлочини?

0 95
Ви сумлінно працюєте, але не вбачаєте покращень? Замість успіхів в економіці турбуєтеся про підвищення цін? Невже ви не впевнені в стрімкому розвитку медицини в сільській місцевості? Тоді ви думкозлочинець*, і МініКох вас направить в кімнату 101 спробувати «те, що найгірше на світі». Можливо, тоді ви нарешті пізнаєте велич і красу ідеології «Партії» та проголошуваного нею найграндіознішого мобільного додатку «Дія» — запоруки міцної «Держави у смартфоні», довгоочікувана презентація якого, на жаль, знов відкладена.

«СВОБОДА — ЦЕ РАБСТВО»

Новий рік розпочався з обговорення законопроєкту «Про медіа» (реєстр. № 2693 від 27.12.2019 р.) та так званого закону про дезінформацію — «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення національної інформаційної безпеки та права на доступ до достовірної інформації» від Міністерства культури, молоді та спорту України (напевно, спадкоємця славнозвісного МініКоху — Міністерства Любові, що опікувалося свободою думок громадян великої Океанії).

Вони не тільки пов’язані між собою інформаційною політикою держави, але й спрямовані на регулювання правовідносин в інформаційному просторі: в сфері медіа та доступу до інформації взагалі — фактично після їх прийняття питання, що нам потрібно знати, а також як «правильно» це сприймати, за нас будуть вирішувати спеціально уповноважені на те «експерти».

Цікаво, що публічне обговорення проєкту закону про медіа відбулося 29 січня — вже після його схвалення на засіданні профільного комітету і тепер його готують до розгляду у Верховній Раді. А сприйняття міжнародною спільнотою майбутнього закону про дезінформацію (яким, зокрема, передбачено розмежування понять «журналіст» та «професійний журналіст») відбулося не так гладко: відповідно до заяви, опублікованої на сайті Ради Європи в понеділок, 27 січня, законопроєкт України про боротьбу з дезінформацією і регулювання діяльності засобів масової інформації загрожує свободі слова.

Не потрібно задаватись питанням, чому вже майже в середині ХХІ ст. дієздатним громадянам європейської країни призначають «опікунів», які контролюватимуть правильність їх думок та вирішувати, що їм потрібно не/знати.

Доцільно запитати: кому та для чого це потрібно?

«КІНЕЦЬ ВЖЕ МІСТИТЬСЯ НА ПОЧАТКУ»

27 грудня 2019 р. народні депутати від партії «Слуга народу» подали у Верховну Раду законопроєкт № 2693, спрямований на регулювання діяльності медіа.

Даним проєктом документа, зокрема, визначаються загальні вимоги до суб’єктів у сфері медіа, в тому числі вимоги щодо прозорості структури власності та контролю, а також вимоги до кожного окремого виду суб’єктів у сфері медіа, до яких тепер віднесено суб’єктів у сфері онлайн-засобів масової інформації, провайдерів аудіовізуальних сервісів та платформ спільного доступу до інформації.

Визначено поняття «контроль» — можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність суб’єкта у сфері медіа — для цього достатньо володіти часткою в суб’єкті у сфері медіа 25%. Законопроєктом зобов’язано розкривати структуру власності медіа, називати всіх контролерів та бенефіціарів.

Ліцензуванню відповідно до законопроєкту підлягає виключно мовлення з використанням радіочастотного ресурсу України та постачання електронних комунікаційних послуг для потреб мовлення з використанням радіочастотного ресурсу.

Проте обов’язковій реєстрації підлягають суб’єкти, що здійснюють мовлення без використання радіочастотного ресурсу, суб’єкти у сфері друкованих медіа, провайдери аудіовізуальних сервісів, а також суб’єкти у сфері медіа, в тому числі й нерезиденти України, які надають користувачам на території України доступ до своїх медіасервісів на умовах, що передбачають оплату користувачами доступу чи користування такими медіасервісами.

Провайдер тепер наділений обов’язками та відповідальністю редактора: провайдером сервісу доступу до пакетів теле- та радіоканалів є особа, що здійснює редакційний контроль щодо вибору та включення в пакети програм теле- та радіоканалів. Законопроєктом також встановлюються санкції за порушення законодавства у сфері медіа та/або умов ліцензії — це стягнення штрафу; анулювання ліцензії та/або скасування реєстрації; заборона поширення медіа на території України.

Головним критерієм законослухняності є мова: «суб’єкти у сфері медіасервісів на замовлення зобов’язані забезпечувати в каталозі частку програм, у тому числі фільмів, виконаних державною мовою, в обсязі не менше 35% від загальної кількості програм, у тому числі фільмів».

Абсолютною владою наділено наше МініПрав («Міністерство правди») — ексклюзивний медіарегулятор — Національна рада з питань телебачення та радіомовлення, який фактично буде адмініструвати увесь інформаційний простір в Україні і карати «неугодних» суб’єктів медіа.

Законом не передбачено прозорого механізму застосування санкцій, отже, про принцип невинуватості можна навіть не згадувати.

Окремим розділом законопроєкту визначаються «обмеження, пов’язані зі збройною агре­сією» — зокрема, Національна рада відмовляє в реєстрації іноземного лінійного медіа, що зареєстроване в державі-агресорі, або якщо Нац­радою виявлено ознаки того, що редакційний контроль щодо такого іноземного лінійного медіа здійснюється фізичними або юридичними особами — резидентами держави-агресора.

Крім того, суб’єктом у сфері медіа в Україні не може бути фізична особа, яка є громадянином держави-агресора, а також юридичні особи, в яких власниками істотної участі, контролерами чи бенефіціарами є громадяни чи юридичні особи держави-агресора; юридичні особи, що отримують фінансування від громадян або юридичних осіб держави-агресора.

НЕЗНАННЯ — ЦЕ СИЛА

Якщо вам не подобається цензура, її необхідно закріпити диктатурою: 20 січня Міністерство культури, молоді та спорту України оприлюднило проєкт закону «Про протидію дезінформації та регулювання діяльності ЗМІ», яким введено ряд нових понять та інших новацій.

Так, поняття «дезінформація» автори визначають як «недостовірну інформацію з питань, що становлять суспільний інтерес, зокрема стосовно національної безпеки, територіальної цілісності, суверенітету, обороноздатності України, права українського народу на самовизначення, життя та здоров’я громадян, стану довкілля».

«Недостовірна інформація», на думку авторів документа, — це «неправдиві відомості про осіб, факти, події, явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них неповні або перекручені». Жодних методик визначення, де правда, а де фейк, майбутнім законом не передбачено. Журналістів поділяють на сорти: пропонується розмежувати «журналіста» та «професійного журналіста».

Першого визначають як «особу, яка збирає, одержує, створює, редагує або поширює масову інформацію». «Професійний журналіст» відрізняється від нього тим, що займається збором, створенням інформації «на постійній, професійній основі» — для цього він повинен бути членом Асоціації професійних журналістів України.

«Ми створюємо систему, в якій є можливість відокремити журналістів, які говорять правду, від журналістів, які не говорять правду. Причому не державою розділити, а самими журналістами», — пояснив голова МініКоху Бородянський.

Медіа пропонується визначити «засобом поширення масової інформації в будь-якій формі…через мережу Інтернет, яке періодично чи регулярно виходить у світ».

Даний проєкт повністю кореспондує законопроєкту про медіа: «суб’єкти у сфері медіа» — фізичні та юридичні особи, мають бути зареєстровані Національною радою з питань телебачення та радіомовлення або мати відповідну ліцензію.

Законотворці також визначили поняття «національний інформаційний простір» — це «поточний стан та результат взаємодії суб’єктів інформаційних відносин, у тому числі у вигляді доступних на території України медіа та іншої інформації національного та іноземного походження».

Не обійшлося і без сарказму: одним із напрямів державної інформаційної політики автори вважають «забезпечення умов для доступу кожного до достовірної, об’єктивної та повної інформації».

Своєю місією ініціатори закону вбачають завдання формувати в Україні свідоме інформаційне суспільство, підвищувати медіаграмотність, сприяти прозорості поширювачів масової інформації, захищати національний інформаційний простір.

Якщо вам не подобається цензура, її необхідно закріпити диктатурою: 20 січня Міністерство культури, молоді та спорту України оприлюднило проєкт закону «Про протидію дезінформації та регулювання діяльності ЗМІ», яким введено ряд нових понять та інших новацій

Поширювачі інформації, зокрема, зобов’язані перевіряти її перед оприлюдненням, доводити до відома отримувачів інформації свій індекс довіри.

Автори вважають, що індекс має бути показником, який інформуватиме про ступінь дотримання норм законодавства та професійної етики поширювача інформації.

Відстежувати публікації в засобах масової інформації, що містять ознаки дезінформації, повинен уповноважений з питань інформації, якого призначає Кабінет Міністрів з кандидатів від Міністерства інформаційної політики, Міністерства юстиції та Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Уповноважений буде моніторувати інформаційний простір, перевіряти повідом­лення на предмет наявності ознак дезінформації, звертатися до ЗМІ щодо спростування інформації, а також позиватиметься до суду.

Санкціями за поширення дезінформації за умови добровільного спростування, починаючи з третього факту порушення протягом одного року, передбачено покарання у вигляді 1000 мінімальних зарплат за кожне порушення (мінімальна зарплата з 1 січня 2020 р. становить 4723 грн — отже, штраф становитиме 4,7 млн грн). Якщо ЗМІ відмовиться добровільно спростувати «дез­інформацію», штраф збільшиться до 2000 мінімальних зарплат за кожен факт (9,4 млн грн).

Крім того, поширювача дезінформації очікує і кримінальна відповідальність: за певних умов його може бути покарано тюремним ув’язненням на строк від двох до семи років. Зокрема, позбавлення волі передбачено за «систематичне навмисне поширення дезінформації», яка становить загрозу національній безпеці, за поширення дезінформації, вчинене організованою групою або повторно. Тюремний термін також передбачено за дезінформацію, яка призвела до тяжких наслідків, за використання ботів для поширення дезінформації та за фінансування поширення фейків.

Наразі законопроєкт про дезінформацію доопрацьовують, але відповідь на питання Кому та Для чого він потрібен міститься в славнозвісній антиутопії Орвелла, написаній 70 років тому: «Влада — не засіб, а кінцева мета. Диктатуру запроваджують не для того, щоб стати на сторожі революції, це революцію здійснюють для того, щоб запровадити диктатуру. Метою переслідування є переслідування. Метою тортур — тортури. Метою влади — влада».

Ірина Кириченко,
адвокат, патентний повірений України

*Тут і далі використані терміни та цитати з роману Джорджа Орвелла «1984», 1948 р.

Цікава інформація для Вас:

Вам так же будет интересно

Оставьте комментарий

Ваш email не будет опубликован

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.