ESC: значущі дослідження 2019 р.

0 41

Резюме. На Щорічному конгресі Європейського товариства кардіологів (European Society of Cardiology — ESC) представлено найважливіші клінічні дослідження в кардіології за 2019 р.

Актуальність

Черговий щорічний конгрес Європейського товариства кардіологів (European Society of Cardiology — ESC) відбувся 31 серпня–4 вересня 2019 р. в Парижі (Франція). Конгрес ESC входить до першої трійки значущих і найбільш відвідуваних кардіологічних міжнародних наукових заходів. У роботі Конгресу взяли участь понад 31 тис. делегатів зі 150 країн і 5 континентів світу.

Наукова програма конгресу ESC була обширною, включала понад 500 симпозіумів та сесій за участю як визнаних міжнародних експертів, так і клініцистів, молодих вчених із різних країн світу. Європейський конгрес висвітлив 400 тем з кардіології та супутніх станів упродовж 5 днів.

На Конгресі вперше були представлені 5 нових клінічних рекомендацій 2019 р., підготовлених фахівцями Європи:

  • Рекомендації з діабету, предіабету і серцево-судинних захворювань.
  • Рекомендації щодо тромбоемболії легеневої артерії.
  • Рекомендації з суправентрикулярної тахікардії.
  • Рекомендації щодо хронічного коронарного синдрому.
  • Рекомендації з дисліпідемії: модифікація рівнів ліпідів для зниження кардіоваскулярного ризику.

У рамках наукової програми ESC 2019 р. були представлені результати найважливіших клінічних досліджень у кардіології та терапії за 2019 р.

COMPLETE [4]: пацієнтам з гострим коронарним синдромом (ГКС) рекомендована повна реваскуляризація міокарда.

У більшості пацієнтів із ГКС виявляють значуще атеросклеротичне ураження більше ніж однієї коронарної артерії. Раніше при екстреному черезшкірному коронарному втручанні (ЧКВ) було прийнято проведення ангіопластики і/або стентування лише в ділянці безпосередньо пов’язаної з інфарктом міокарда (ІМ) артерії, а лікування інших артерій відкладати на подальше планове втручання чи рекомендували тільки медикаментозну терапію.

Міжнародне багатоцентрове відкрите рандомізоване дослідження COMPLETE, в якому взяли участь 130 медичних закладів із 31 країни, показало, що при стентуванні всіх уражених коронарних артерій ризик смерті й повторного ГКС нижчий на 26% порівняно з таким при звичайній тактиці лікування.

Дослідження проводилося Інститутом громадського здоров’я Онтаріо (Population Health Research Institute) і фінансувалося Канадським інститутом досліджень у галузі охорони здоров’я. На проведення стентування інфарктпов’язаної артерії чи повної реваскуляризації були рандомізовані близько 4 тис. пацієнтів. За 3 роки спостереження повторний ГКС розвинувся у 7,8% пацієнтів з повною реваскуляризацією міокарда і у 10,5% — з реваскуляризацією тільки інфарктпов’язаної артерії. В іншої частини пацієнтів після реваскуляризації тільки інфарктпов’язаної артерії не було повторного ГКС, проте розвивався рецидив стенокардії, який вимагав повторної процедури стентування. Частота ускладнень при ендоваскулярних процедурах і частота небажаних реакцій між групами не розрізнялися.

Висновок. У пацієнтів із гострим ІМ, підйомом сегмента ST і багатосудинними ураженнями коронарних артерій виконання повної реваскуляризації міокарда мало переваги перед виконанням ізольованої ЧКВ щодо впливу на зниження ризику смерті від ускладнень серцево-судинних захворювань (ССЗ) або розвитку ІМ, ризику розвитку несприятливих наслідків, включених у комбінований показник смертності від ускладнень ССЗ, а також на частоту розвитку ІМ або виконання реваскуляризації, спричиненої ішемією міокарда.

COMPLETE — перше велике міжнародне рандомізоване порівняння тактики стентування інфарктпов’язаної артерії і тактики повної реваскуляризації. Його результати свідчать, що зниження смертності та частоти повторних ГКС, в тому числі у віддалений період, не можуть не вплинути на прийняту тактику лікування пацієнтів із ГКС.

ISAR-REACT 5 [9] (Intracoronary Stenting and Antithrombotic Regimen): прасугрель ефективніше запобігає повторним ішемічним подіям після ГКС порівняно з тікагрелором.

У дослідженні використовували пряме відкрите рандомізоване порівняння двох інгібіторів P2Y12-рецепторів — прасугрелю та тікагрелору. Дослідники планували довести вищу ефективність тікагрелору, однак вихідна гіпотеза виявилася далекою від істини. Досліджувана когорта пацієнтів становила близько 4 тис. осіб з ГКС, дослідження проводили на базі двох медичних центрів в Італії та 21 центру в Німеччині. Середній вік пацієнтів становив близько 65 років, 24% становили жінки, у 12,7% пацієнтів була наявна нестабільна стенокардія, у 41,1% — ІМ з підйомом сегмента ST і у 46,2% — ІМ без підйому сегмента ST. Спостереження пацієнтів здійснювали через 1; 6 і 12 міс після ГКС. ЧКВ було проведено 84% пацієнтів.

Сукупний показник випадків повторного ІМ, інсульту і смерті від всіх причин становив 9,3% у групі тікагрелору і 6,9% — у групі прасугрелю (відношення ризиків (ВР) 1,36; 95% довірчий інтервал (ДІ) 1,09–1,70; р=0,006). Достовірні відмінності між тікагрелором і прасугрелем отримано і для частоти розвитку ІМ (4,8 проти 3,0%), інсульту (1,1 проти 1,0%) та для загальної смертності (4,5 проти 3,7%). Частота кровотеч в обох групах достовірно не розрізнялася: 5,4% у групі тікагрелору і 4,8% — у групі прасугрелю (ВР 1,12; 95% ДІ 0,83–1,51).

Головним обмеженням дослідження стала відмінність у тактиці застосування препаратів. Так, у групі тікагрелору всі пацієнти отримували навантажувальну дозу препарату відразу після рандомізації, а у групі прасугрелю відразу навантажувальну дозу давали тільки при ІМ з підйомом сегмента ST. Решті пацієнтів виконували ЧКВ, і тільки після визначення показань до стентування проводили терапію.

Висновок. Результати дослідження ISAR-REACT 5 спростували вихідну гіпотезу цього проєкту. Прасугрель виявився ефективнішим і водночас безпечнішим від тікагрелору при застосуванні у пацієнтів, які піддавалися ЧКВ у зв’язку з ГКС з/без підйомів сегмента ST на електрокардіограмі. У групі прасугрелю зареєстрована значно менша сумарна кількість смертей, ІМ та інсультів, а також менша кількість великих кровотеч.

GALACTIC [5]: активна терапія вазодилататорами при гострій серцевій недостатності (ГСН) зумовила поліпшення прогнозу захворювання.

Незважаючи на значні успіхи в терапії у разі хронічної серцевої недостатності (СН), більшість досліджень, які вивчають ефекти медикаментозної терапії у пацієнтів із ГСН, виявилися невдалими. Передбачалося, що вазодилататори можуть позитивно впливати на пацієнтів із ГСН, однак їх використання у монотерапії не приводило до поліпшення прогнозу. У зв’язку з цим було проведено багатоцентрове рандомізоване дослідження GALACTIC, метою якого стала оцінка ефективності комплексної вазодилататорної терапії стосовно прогнозу в пацієнтів із ГСН.

Період дослідження становив з 2007 по 2019 р., було включено близько 800 пацієнтів із ГСН, критеріями включення було підвищення концентрації натрійуретичного пептиду типу В (BNP) або мозкового натрійуретичного пептиду (NT-proBNP) і наявність задишки. Частота нових випадків госпіталізації або смерті від СН через 180 днів становила 30,6% у групі терапії вазодилататорами і 27,8% — у групі стандартного лікування (ВР 1,07; р=0,592).

Терапія включала індивідуальний підбір нітратів короткої та пролонгованої дії, гідралазин і блокатори рецепторів ангіотензину II або інгібіторів АПФ. Призначення інших препаратів, включаючи антагоністи альдостерону, блокатори β‑адренорецепторів, петльові діуретики, тривалість лікування та подальше спостереження, залишалося на розсуд лікаря.

Усіх учасників було рандомізовано на дві групи: до групи терапії вазодилататорами увійшли 382 пацієнти, до групи стандартного лікування — 399 пацієнтів. Первинна кінцева точка дослідження була комбінована і включила смерть від усіх причин або повторну госпіталізацію з приводу ГСН протягом 180 днів.

В обох групах на тлі лікування спостерігалося зменшення вираженості задишки, при цьому небажані явища частіше відзначалися при застосуванні вазодилататорів (82 проти 75%), найчастіше це був головний біль (26 проти 10%) або систолічна артеріальна гіпотензія (8 проти 2%). Ймовірно, підгрупа жінок, які отримували нову схему терапії, мали вищу частоту госпіталізації та смертності від СН порівняно із жінками, які отримували стандартне лікування (38 проти 23%; ВР 1,67; 95% ДІ 1,08–2,59 ). Дослідники припустили, що це може бути пов’язано з різною етіологією СН, оскільки у жінок захворювання частіше було викликане гіпертонічною хворобою, а у чоловіків — ішемічною хворобою серця.

Висновок. Рання інтенсивна комбінована вазодилататорна терапія не привела до поліпшення прогнозу пацієнтів із ГСН і продовжила серію негативних досліджень у цій підгрупі хворих. Автори зазначають, що невдачі дослідження можуть полягати в гетерогенності причин ГСН.

ASPREE (Aspirin in Reducing Events in the Elderly) [7]: профілактичний прийом ацетилсаліцилової кислоти (АСК) не знижує ризику смертності в осіб віком >70 років.

Метою дослідження ASPREE було визначення ефективності АСК у низькій дозі при збільшенні тривалості «здорового» проміжку часу в осіб старечого віку. Період дослідження в Австралії та США становив 2010–2014 рр., було включено близько 19 тис. осіб віком >70 років, які не мали ССЗ, деменції та інвалідності. Пацієнтів було рандомізовано на дві групи. Перша група приймала АСК у дозі 100 мг, а друга група — плацебо. Також пацієнтам було визначено ризик розвитку ССЗ за Фремінгемською шкалою і шкалою ASCVD (atherosclerotic cardiovascular diseases), кількість факторів ризику розвитку ССЗ. В них аналізували ризик розвитку клінічно значущих кровотеч, смертність від ішемічної хвороби серця (ІХС), частоту розвитку фатального і нефатального інсульту і госпіталізації з приводу СН.

У пацієнтів, які відносились до низького ризику за даними обох шкал, при прийомі АСК ризик кровотечі істотно підвищувався. Водночас ризик ССЗ знижувався як у пацієнтів із високим ризиком за Фремінгемською шкалою (ВР 0,72; 95% ДІ 0,54–0,95), так і у пацієнтів із високим ризиком за шкалою ASCVD (ВР 0,75; 95% ДІ 0,58–0,97), але це не приводило до підвищення виживаності без інвалідності (ВР 0,86; 95% ДІ 0,62–1,20 і ВР 0,89; 95% ДІ 0,62–1,28 відповідно).

Висновок. Прийом АСК у дозі 100 мг/добу в осіб віком >70 років не знижує смертності від усіх причин і частоту розвитку інвалідності. Бажаного ефекту не спостерігається навіть у осіб з дуже високим ризиком розвитку CСЗ.

Згідно з результатами аналізу ASPREE, смертність у відносно здорових осіб похилого віку, які отримували АСК, була вищою, ніж на тлі плацебо. Підвищення смертності пояснюється, перш за все, онкологічними причинами. Дослідники зробили висновок, що профілактичний прийом АСК у здорових осіб віком >70 років дозволяє знизити ризик ССЗ, проте ця терапевтична схема показана лише окремим групам пацієнтів.

Реєстр SwedeHF [8]: із 16 тис. пацієнтів, яким була показана імплантація кардіовертера‑дефібрилятора (КД), імплантується тільки 10%.

Імплантація КД значно покращує прогноз СН, проте, згідно з аналізом шведського реєстру, вона все ще занадто рідко використовується. Відповідно до отриманих даних, імплантація КД була показана 16 702 жителям Швеції, якщо орієнтуватися на діючі клінічні рекомендації. Однак з 2010 р. вони були імплантовані тільки 10% пацієнтів від цієї кількості.

Повідомляється, що реєстр включає приблизно 54% шведів, що дозволяє робити висновки про статистику в країні в цілому. Попередні дослідження показали, що імплантація КД супроводжується зниженням річного ризику смерті від усіх причин на 27% (12,7 проти 16,9%; р<0,01) і 5-річного ризику на 12% (47,4 проти 49,5%; р=0,04).

Автори припускають, що причинами такої малої частки втручань служить страх лікарів перед ускладненнями операції та висока вартість процедури. Частині пацієнтів, включених у реєстр, вони дійсно протипоказані у зв’язку з хронічними захворюваннями, такими як ниркова недостатність, деменція і тяжка хронічна обструктивна хвороба легень (ХОЗЛ).

RAPID-TnT [1]: при ГКС контроль тропоніну Т через 1 год не менш ефективний, ніж через 3 год.

Пацієнти, які надходили до відділення невідкладної допомоги з гострим болем у грудній клітці, були рандомізовані на дві групи щодо методу взяття аналізу на високочутливий тропонін Т: першій групи брали аналіз відразу ж при надходженні та через 1 год (n=1689), а до другої групи застосовували стандартну схему — забір аналізу відразу ж при надходженні і через 3 год (n=1689).

Негативним вважався аналіз з результатом <5 нг/л, позитивним ≥52 нг/л або підвищення за 1 год ≥5 нг/л. Якщо початкове значення тропоніну становило 13–51 нг/л або зростання за 1 год — 3–4 нг/л, пацієнт спостерігався ще 1 год. Якщо друге значення тропоніну становило <5 нг/л або зростання <3 нг/л, припущення про некроз міокарда відкидалося.

Тривалість спостереження пацієнтів становила 30 днів, середній вік пацієнтів — 59 років, 47% становили жінки, а 17% пацієнтів мали супутній цукровий діабет.

Смерть або повторний ІМ міокарда протягом 30 днів стався у 1,0% пацієнтів зі «схемою однієї години» і у 1,0% у пацієнтів зі стандартною схемою діагностики (відсутність відмінностей з р=0,006).

У групі «однієї години» навантажувальні тестування знадобилися 7,5% пацієнтам, тоді як в групі стандартної схеми — 11,0% (р<0,001), ІМ розвинувся у 1,6% у групі «однієї години» і у 1,0% — у стандартній групі (р=0,004). Повторна госпіталізація для реваскуляризації з приводу СН, інсульту або аритмії через 30 днів потрібна була 1,4% у групі «однієї години» і 0,9% — у стандартній групі (p=0,19).

Висновок. Таким чином, в цілому схема «протокол однієї години» визначення високочутливого тропоніну Т не поступалася стандартному протоколу. Вона рідше вимагала проводити навантажувальні проби, однак частота ІМ при ЧКВ була вищою.

POPular Genetics [2]: вибір інгібітора P2Y12-рецепторів на підставі генетичного аналізу дозволяє зменшити кількість кровотеч.

Метою дослідження була оцінка ефективності підбору інгібітора P2Y12-рецепторів на підставі генетичних предикторів непереносимості препаратів серед пацієнтів, які перенесли первинне ЧКВ при ГКС з підйомом сегмента ST. Також було паралельне дослідження: пацієнти, яким проводили ЧКВ при ГКС з підйомом ST, були рандомізовані на підбір терапії відповідно до генетичного аналізу (n=1,242) або стандартну схему підбору (n=1246). У групі генетичного аналізу при виявленні генотипів CYP2C19*2 або CYP2C19*3 пацієнтам призначали тікагрелор або прасугрель, в іншому разі — клопідогрел.

Середній вік пацієнтів становив 62 роки, жінки — 26%, у 12% був наявним цукровий діабет. Пацієнтів спостерігали протягом 12 міс. За цей термін смерть, повторний ІМ, інсульт, тромбоз стента чи велика кровотеча спостерігалися у 5,1% пацієнтів після генетичного аналізу і у 5,9% — у групі стандартної тактики терапії (відсутність відмінностей з р<0,001). Кровотеча була у 9,8% пацієнтів після генетичного аналізу і у 12,5% — у групі стандартної тактики (р=0,04). Водночас частка пацієнтів із великою кровотечею між групами не відрізнялася і становила по 2,3%.

«A different microbial signature in plaque» [6]: розвиток ГКС супроводжується зміною мікрофлори атеросклеротичної бляшки.

Згідно з даними, представленими 31 серпня 2019 р. на Конгресі ESC, мікроорганізми можуть робити внесок у дестабілізацію атеросклеротичних бляшок в коронарних артеріях і спричиняти розвиток ГКС. Попередні дослідження показали, що багато процесів імунної системи і обміну речовин опосередковані мікрофлорою кишечнику, проте їх роль у дестабілізації атеросклеротичних бляшок була показана вперше.

У дослідження було включено 30 пацієнтів із ГКС і 10 — з ІХС і стабільною стенокардією. Далі був виділений спектр мікроорганізмів, отриманих із балонів для ангіопластики та калу пацієнтів. Показано, що реакція запалення в бляшках коронарних артерій розвивалася при порушенні складу мікрофлори. У пацієнтів з ГКС у бляшках визначалося підвищена кількість бактерій типу Firmicutes, Fusobacteria і Actinobacteria, а у пацієнтів зі стабільною ІХС — Proteobacteria і Bacteroidetes. Зазначимо, що розвиток ГКС асоціювався не тільки зі змінами набору мікроорганізмів у самих бляшках, а й з відмінностями у складі кишкової мікрофлори. Патогенними були визнані бактерії типу Actinobacteria і Proteobacteria в атеросклеротичних бляшках і бактерії типу Bacteroidetes і Firmicutes у кишечнику.

PARAGON‑HF [10]: комбінація сакубітрилу і валсартану не показала ефективності в лікуванні діастолічної СН.

У дослідженні PARAGON‑HF відмінності в серцево-судинній смертності (ССС) і кількості госпіталізацій з приводу СН у пацієнтів, які приймали комбінацію сакубітрил + валсартан, порівняно з монотерапією валсартаном не досягли статистичної значущості.

У дослідження було включено майже 5 тис. пацієнтів з діастолічною СН із клінік різних країн світу. Критеріями включення була чітка клініка СН із підтвердженою кардіоміопатією, фракцією викиду лівого шлуночка (ФВ ЛШ) >45% і підвищенням рівня NT-proBNP у крові. Пацієнти приймали валсартан + сакубітрил/валсартан через відповідні проміжки часу.

Вибір основної кінцевої точки в дослідженні був незвичайним. У той час як у чотирьох попередніх дослідженнях щодо діастолічної СН поряд із ССС відстежували час до першої госпіталізації з приводу СН, у PARAGON‑HF кінцевою точкою стала загальна кількість випадків госпіталізації. Було вирішено, що, оскільки у пацієнтів із діастолічною СН часто трапляються повторні госпіталізації, така кінцева точка краще відображає тяжкість захворювання. Аналогічний дизайн раніше використовували в дослідженні CHARM‑Preserved, в якому переваги кандесартану порівняно з плацебо було показано тільки при врахуванні всіх випадків госпіталізації пацієнтів з приводу СН.

Медіана спостереження пацієнтів становила 35 міс, за цей час було зареєстровано 894 ускладнення у групі сакубітрил + валсартан і 1009 — у групі валсартану (12,8 і 14,6 на 100 пацієнто-років відповідно). Це відповідало зниженню ризику на 13% (ВР 0,87; 95% ДІ 0,75–1,01; р=0,06). Переваги комбінації сакубітрил + валсартан були зумовлені меншою кількістю госпіталізацій з приводу СН (690 проти 797; ВР 0,85; 95% ДІ 0,71–1,0). ССС не розрізнялася за групами (8,5 проти 8,9%; ВР 0,95; ДІ 95% 0,79–1,16).

Загальна кількість побічних ефектів між групами достовірно не відрізнялася. Основною проблемою в обох групах була гіпотонія зі зниженням артеріального тиску нижче 100 мм рт. ст., причому у групі сакубітрил + валсартан — частіше. Таке ускладнення, як розвиток ангіоневротичного набряку, виникало рідко, але при прийомі комбінації сакубітрил + валсартан його поширеність була вищою (0,6 проти 0,2%). Підвищення рівня креатиніну крові та гіперкаліємія частіше мали місце у групі валсартану.

При детальному аналізі автори звернули увагу на пацієнтів зі значенням ФВ ЛШ 45–57% і на підгрупу жінок. У цих пацієнтів кінцеві точки досягалися достовірно рідше (ВР 0,76 і 0,66 відповідно). Говорячи про результати PARAGON-HF, експерти відзначають хороший дизайн дослідження і достатню кількість включених пацієнтів, однак звертають увагу на досить великий діапазон отриманого ДІ щодо зниження ризику ССС та кількості госпіталізацій. Він становить більше 25%, тому ефект препарату може бути як дуже хорошим, так і відсутнім зовсім, а при аналізі даних у такий спосіб, як це робилося в попередніх дослідженнях, позитивний ефект не визначається (ВР 0,92; 95% ДІ 0,81–1,03).

Низку дискусій викликав і аналіз підгруп включених пацієнтів. Так, діастолічна СН є гетерогенним станом, тому не можна виключати різний ефект комбінації сакубітрил + валсартан у чоловіків і у жінок, а також у пацієнтів із нормальною і незначно зниженою ФВ ЛШ. При цьому раціональність призначення комбінації сакубітрил + валсартан пацієнтам із загальної популяції викликає серйозні питання, особливо якщо враховувати частоту побічних ефектів і високу вартість препаратів.

Висновок. У дослідженні комбінація сакубітрил + валсартан порівняно з валсартаном не забезпечила статистично значущого зниження ризику ССС або госпіталізації з приводу СН у пацієнтів із хронічною СН та збереженою ФВ ЛШ.

PURE [3]: онкологічні захворювання обійшли ССЗ як основна причина смерті.

На сьогодні в розвинених країнах онкологічні захворювання є причиною більшої кількості смертей, ніж хвороби серцево-судинної системи. Цей висновок ґрунтується на результатах недавнього проспективного епідеміологічного дослідження PURE, які були вперше озвучені на Конгресі ESC. У нього було включено 162 534 особи віком 35–70 років, які проживали у 21 країні: 4 країни з високим рівнем доходу населення (Канада, Саудівська Аравія, Швеція та Об’єднані Арабські Емірати), 12 країн із середнім рівнем доходу (Аргентина, Бразилія, Чилі, Китай, Колумбія, Іран, Малайзія, Палестина, Філіппіни, Польща, Туреччина і Південна Африка) і 5 країн з низьким рівнем доходу (Бангладеш, Індія, Пакистан, Танзанія і Зімбабве). У дослідження не були включені США і латиноамериканські країни, але попередні дослідження показують, що і там смерть він онкологічних захворювань більше поширена, ніж смерть від ССЗ.

Медіана спостереження пацієнтів становила 9,5 року. За цей час виявлено 9329 (5,7%) випадків ССЗ, 5151 (3,2%) — онкологічних захворювань, 4386 (2,7%) — травм, що потребують госпіталізації, 2911 (1,8%) випадків пневмонії і 1830 (1, 1%) — ХОЗЛ. Таким чином, захворюваність на ССЗ при розрахунку на 1000 людино-років становила 7,1 у бідних країнах, 6,8 у країнах середнього достатку і 4,3 у багатих країнах. Загальні показники смертності бідних країн були в 2 рази вищі порівняно з країнами середнього достатку і в 4 рази вищі порівняно з країнами, які мають високий рівень доходів. У країнах із високим рівнем доходу смертність від ССЗ становила 0,6 смертей на 1000 людино-років, а онкологічна смертність — 1,7, у країнах із середнім рівнем доходу — 2,0 і 1,6, а в бідних країнах — 4,2 і 1,4 смертей на 1000 людино‑років відповідно.

Автори визначають новий тренд як епідеміологічний перехід від ССЗ до онкологічних захворювань у країнах із високим рівнем доходу, хоча в усьому іншому світі ССЗ ще залишаються головною складовою смертності. Онкологічні захворювання у світі становлять 26% випадків смертей, і їх частка в загальній смертності продовжує зростати.

Бідні країни також характеризуються значно більшим поширенням факторів ризику ССЗ, пов’язаних зі способом життя і низькою якістю медичної допомоги: там пацієнти рідше мають доступ до стаціонарного лікування і отримують терапію.

Висновок. Отримані дані узгоджуються з даними Глобального дослідження тягаря хвороб (Global Burden of Disease Study), де показано, що в багатьох країнах онкологічні захворювання є основною причиною смерті серед осіб віком 50–69 років, тоді як ССЗ є основною причиною смерті у країнах із низьким доходом. Водночас, хоча дослідження PURE є на сьогодні найбільшим і представницьким, автори попереджають про те, що його результати можуть бути застосовні не до всіх країн.

Список використаної літератури

  1. Chew D.P., Lambrakis K., Blyth A. et al. (2019) A Randomized Trial of a 1-Hour Troponin T Protocol in Suspected Acute Coronary Syndromes: The Rapid Assessment of Possible ACS In the Emergency Department With High Sensitivity Troponin T (RAPID-TnT) Study. Circulation, Sept. 3. DOI: 10.1161/CIRCULATIONAHA.119.042891.
  2. Claassens D., Vos G., Bergmeijer T. et al. (2019) A Genotype-Guided Strategy for Oral P2Y12 Inhibitors in Primary PCI. N. Engl. J. Med., 381: 1621–1631. DOI: 10.1056/NEJMoa1907096.
  3. Dagenais G., Leong D.P., Rangarajan S. et al. (2019) Variations in common diseases, hospital admissions, and deaths in middle-aged adults in 21 countries from five continents (PURE): a prospective cohort study. Lancet, Sept. 3. DOI: https://doi.org/10.1016/S0140-6736(19)32007-0.
  4. Mehta S.R., Wood D.A., Storey R. F. et al. (2019) Complete Revascularization with Multivessel PCI for Myocardial Infarction. N. Engl. J. Med., 381: 1411–1421. DOI: 10.1056/NEJMoa1907775.
  5. Mueller C.E. et al. (2019) Effect of comprehensive vasodilation in acute heart failure: The GALACTIC randomized clinical trial. ESC Congress, 2019.
  6. Pisano E. et al. (2019) A different microbial signature in plaque and gut of patients presenting with ACS: a possible role for coronary instability. ESC Congress, 2019.
  7. Reid C. et al. (2019) A risk based approach to the role of aspirin on cardiovascular risk reduction in a healthy older cohort. ESC Congress, 2019.
  8. Schrage, Uijl A., Benson L. et al. (2019) Association Between Use of Primary-Prevention Implantable Cardioverter-Defibrillators and Mortality in Patients With Heart Failure. Study. Circulation, Nov. 5 (https://doi.org/10.1161/CIRCULATIONAHA.119.043012).
  9. Schüpke S., Neumann F., Menichelli M. et al. (2019) Ticagrelor or Prasugrel in Patients with Acute Coronary Syndromes, N. Engl. J. Med., Oct. 17. DOI: 10.1056/NEJMoa1908973.
  10. Solomon S.D., McMurray J., Anand I. S. et al. (2019) Angiotensin-Neprilysin Inhibition in Heart Failure with Preserved Ejection Fraction. N. Engl. J. Med., 381: 1609–1620. DOI: 10.1056/NEJMoa1908655.

Анна Хиць

Вам так же будет интересно

Оставьте комментарий

Ваш email не будет опубликован

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.