Цукровий діабет 1-го типу: застосування алопуринолу

0 44

Резюме. Ефективність застосування алопурінолу хворими на цукровий діабет 1 типу та його вплив на зниження рівню уратів у сироватці крові

Діабетична нефропатія, яка розвивається внаслідок цукрового діабету (ЦД) 1-го типу, виникає у майже 60% пацієнтів. Інтенсивний моніторинг рівня глюкози проводився з метою зниження частоти розвитку мікроальбумінемії. Згодом стало зрозуміло, що посилений контроль рівня глюкози затримує, але не знижує подальшого прогресування діабетичної нефропатії аж до термінальної стадії захворювання. Фактично у США відзначається щорічне зростання частоти виникнення діабетичної нефропатії термінальної стадії серед хворих на ЦД 1-го типу. Незважаючи на контроль артеріального тиску шляхом застосування препаратів з групи інгібіторів ангіотензин-перетворювального ферменту, які гальмують прогресування діабетичної нефропатії, ефективність збереження швидкості клубової фільтрації (ШКФ) досить суперечлива. Це підштовхнуло вчених до розроблення нових методів лікування, особливо за наявності ранньої діабетичної нефропатії.

Згідно з експериментальними даними сироваткові рівні уратів є потенційними мішенями ураження нирок. Підвищені рівні сироваткових уратів  є провісниками розвитку альбумінурії та раннього зниження ШКФ разом з підвищенням частоти розвитку серцево-судинних захворювань та рівня летальності серед осіб із ЦД 1-го типу. Окрім того, зниження рівнів уратів у сироватці крові сповільнює процес зниження ШКФ, як було доведено в ході клінічних випробувань за участю пацієнтів із хронічною хворобою нирок помірного ступеня тяжкості, з яких близько 25% мали ЦД. Алессандро Дорія, дослідник з науково-дослідного інституту Joslin у Бостоні, США, із колегами перевіряли, чи може зниження рівнів уратів у сироватці крові при проведенні терапії алопуринолом уповільнити зниження ШКФ серед осіб із ЦД 1-го типу, діабетичною нефропатією легкого та помірного ступенів тяжкості та сироватковим рівнем уратів, що становить не менше  4,5 мг/дл.

До подвійного сліпого дослідження було залучено 530 учасників. З них 267 отримували терапію алопуринолом, а 263 становили контрольну групу, яка приймала плацебо. Середній вік добровольців становив 51,1 року із середньою тривалістю перебігу ЦД близько 34,6 року та рівнем глікозильованого гемоглобіну, що становив 8,2%. Вихідний рівень ШКФ, зафіксований за допомогою йогексолу, становив 68,7 мл/хв на 1,73 м² у групі алопуринолу та 67,3 мл/хв у контрольній групі. Упродовж дослідження, середній рівень сироваткового урату знизився з 6,1 до 3,9 мг/дл у групі алопуринол, проти 6,1 мг/дл у контрольній групі. Різниця між групами у ШКФ становила 0,001 мл/хв/1,73 м² (р=0,99). Середнє зниження ШКФ впродовж року було −3,0 мл/хв/1,73 м² у групі алопуринолу та −2,5 мл/хв/1,73 м² у контрольній групі. Екскреція альбуміну із сечею була на 40% вищою за умови застосування алопуринолу порівняно з контрольною групою. Частота виникнення несприятливих явищ була однаковою в обох групах.

Таким чином, автори статті не знайшли жодних доказів щодо значущих переваг зниження рівня уратів у сироватці крові для наслідків щодо нирок при застосуванні алопуринолу пацієнтами із ЦД 1-го типу і діабетичною нефропатією легкого та помірного ступенів тяжкості.

  • Doria A., Galecki A., Spino C. et al. (2020) Serum Urate Lowering with Allopurinol and Kidney Function in Type 1 Diabetes
    (www.nejm.org/doi/full/10.1056/NEJMoa1916624)

Катерина Приходько-Дибська

Вам так же будет интересно

Оставьте комментарий

Ваш email не будет опубликован

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.