Актуальні питання управління і організації охорони здоров’я: шляхи реформування, проблеми та перспективи

0 103

Резюме. 24–25 жовтня 2019 р. в Харкові пройшла Всеукраїнська науково-практична конференція «Актуальні питання управління і організації охорони здоров’я: шляхи реформування, проблеми та перспективи», під час роботи якої висвітлені найактуальніші питання, пов’язані з додипломною та післядипломною підготовкою кадрів, мотивацією молодих вчених і спеціалістів, трансформацією служби крові, роллю та завданнями відомчої (військової) медицини, менеджментом охорони здоров’я в умовах реформування медичної галузі.

Актуальність теми

Юлія Лєрмонтова, доцент, завідувачка кафедри організації охорони здоров’я, публічного управління та адміністрування Харківської медичної академії післядипломної освіти (ХМАПО), зазначила, що проведення Конференції було заплановано кафедрою ще рік тому, її тематика є досить актуальною на сьогодні, адже стосується нагальних проблем, пов’язаних із сучасним етапом реформування системи охорони здоров’я. Учасниками заходу є не лише науковці, а й практикуючі лікарі, головні лікарі, управлінці, медичні й генеральні директори, які щоденно у своїй роботі стикаються з проблемами в управлінні та організації охорони здоров’я. Ю. Лєрмонтова висловила надію, що проведення цього заходу допоможе знайти деякі рішення і дати відповіді на існуючі проблемні запитання.

Володимир Ярош, доцент, генеральний директор Комунального неприбуткового підприємства Харківської обласної ради «Обласна клінічна лікарня», зауважив, що незважаючи на те, що кафедрі організації охорони здоров’я, публічного управління та адміністрування ХМАПО всього 3 роки, нею впроваджуються найновіші та найсучасніші методи і методики, відповідно до наказів Міністерства охорони здоров’я України та існуючих тенденцій в державі. Проведення цієї Конференції є вкрай актуальним, адже в умовах медичної реформи в Україні відбуваються зміни, які безпосередньо стосуються управління та організації охорони здоров’я. Зокрема, фінансування самої охорони здоров’я буде змінювати структуру, потрібно укладати договори з Національною службою здоров’я України, для цього необхідно повністю автоматизувати підприємства: комунальні заклади охорони здоров’я мають перейти в комунальні некомерційні підприємства, які пов­ністю потрібно буде комп’ютеризувати і скласти договір із системою eHealth. Це буде великий процес, який потребуватиме аналізу, певного фінансування, напрацювання практичних речей, які можна зрозуміти тільки у процесі самої роботи.

Професор Євгеній Ніколенко, завідувач кафедри загальної практики — сімейної медицини Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, нагадав, що процес реформування медицини почався ще в минулому столітті. Перший факультет сімейної медицини в Україні був відкритий у ХМАПО, яка й стала опорним закладом щодо проведення реформування сімейної медицини. Ще тоді була напрацьована наукова, теоретична й практична база для процесу реформування. Є. Ніколенко підкреслив, що на сьогодні реформа у сфері охорони здоров’я відбувається, можливо, не так швидко, як хотілося б, ще досі існують невирішені питання стосовно фінансування, але на все потрібен час.

Автоматизований клієнтський сервіс

Владислав Прасол, директор ТОВ «Екотест +», розповів про переваги автоматизованого клієнтського сервісу для закладів охорони здоров’я, зазначивши, що такий сервіс зазвичай складається з медичної інформаційно-аналітичної системи (МІАС), електронної медичної карти, сайта, особистого кабінету online, мобільних додатків до смартфона, груп у соціальних мережах, телемедицини. Так, МІАС — це системи, які спрямовані на довгочасну взаємодію з клієнтами, покращення та підвищення продуктивності лікувальних підприємств. До їх складу входить електронна документація, миттєва аналітика, управління матеріальними ресурсами, медичною якістю, лояльністю клієнтів, оцінка і управління ефективністю, розклад прийому, каса, управління кабінетами, фінансами і робочим часом. Така система інформує адміністратора клініки, оператора call-центру про централізований розклад для мережі клінік, вартість послуг, попередній запис, нагадування, замітки (фото клієнтів, пам’ятні дати, уподобання), дані пацієнта, історію звернень, статус медичного центру, оплату послуг, управління фінансами. Медичній сестрі система дозволяє отримувати інформацію про розклад процедур, вартість послуг, дані про непереносимість препаратів чи компонентів, автоматизацію документообігу; лікарю — надає допомогу в лікуванні, якісну організацію процесів, прозорість усього, що відбувається в клініці, просту адаптацію, зменшення часу на огляд із системою «розумного» документо­обігу, роботу з діагностичним обладнанням, широкий спектр шаблонних оглядів і друк результатів різними мовами. Перевагами автоматизованої системи для завідуючого відділенням і нач­меда є інформація про розклад лікарів, кабінетів, приладів, аналітика з планового і фактичного завантаження, мінімізація дзвінків зі страховою компанією, бронювання і відміна візиту страхової, автоматизація процесу звітності й ефективний обмін документами; для головного лікаря — контроль якості лікування, оптимізація лікувального процесу, підвищення якості обслуговування пацієнтів, моніторинг історії платежів і видатків, доступ до розкладу і документації.

Крім того, МІАС надає значні переваги зовнішній службі, бухгалтерії, директору та власникам клініки. Пацієнтам вона дозволяє отримувати інформацію про історію співробітництва, проходити зручну і швидку ідентифікацію, мати доступ до електронної медичної карти, діагнозів і аналізів, розкладу лікарів, історії візитів, дозволяє зберігати документи і знімки, записуватися на прийом online.

Говорячи про сайт клініки, В. Прасол зауважив, що при його створенні, перш за все, потрібно визначитися з тим, які завдання він виконуватиме. Сайт може представляти клініку в мережі, просувати клініку чи її послуги, бути майданчиком для комунікації між пацієнтами і клінікою, дозволяти пацієнтам записуватися на прийом online. Особистий кабінет пацієнта є майданчиком для комунікації, він дозволяє зберігати історію відвідувань і отримувати доступ до інформації в будь-який час. На сьогодні, на думку доповідача, дуже важливими є мобільні додатки, соціальні мережі (Facebook, Viber, Instagram), а також CRM-система всередині компанії.

Роль та завдання відомчої (військової) медицини на сучасному етапі реформування галузі охорони здоров’я України

Ольга Лобойко, заступник начальника Поліклініки Державної установи «Територіальне медичне об’єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області» з медичної частини, звернула увагу слухачів на проблему невідповідності існуючого стану медичного забезпечення підрозділів військової медицини реальним потребам військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів спецпризначення з правоохоронними функціями України. Вона зазначила, що системні проблеми організації структурно-функціонального забезпечення управління відомчою (військовою) медициною полягають у:

  • невідповідності організаційно-штатної структури медичної служби військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів спецпризначення з правоохоронними функціями України завданням та сучасній тактиці застосування поліцейських Національної поліції України та військових Національної гвардії України;
  • відсутності чіткої системи управління медичним забезпеченням військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів спецпризначення з правоохоронними функціями України, неврегульованості взаємодії на особливий період між медичними службами військових підрозділів України, інших утворених відповідно до закону військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, а також із системою цивільної охорони здоров’я;
  • застарілості законодавчої та нормативно-правової бази щодо медичного забезпечення військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів спецпризначення з правоохоронними функціями України.

Основні причини такого незадовільного стану медичного забезпечення пов’язані з незавершеністю процесів реформування системи охорони здоров’я в державі, погіршенням демографічної ситуації в Україні та стану здоров’я населення, особливо молоді, зокрема призовного контингенту, численними трансформаціями органів управління, створенням дублюючих структур управління на рівні Міністерства оборони України і Генерального штабу Збройних сил України та їх функціональною недосконалістю, планомірними, протягом тривалого часу скороченнями організаційно-штатної структури медичної служби військових частин і з’єднань, а також кількості військово-медичних закладів та чисельності їх особового складу, порушенням системи військово-­медичної освіти у державі, відсутністю наукового супроводу розвитку системи медичного забезпечення і хронічним недофінансуванням реальних потреб медичного забезпечення військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів спецпризначення з правоохоронними функціями України.

О. Лобойко зазначила, що можливими варіантами розвитку системи медичного забезпечення цих органів можуть бути:

  • I варіант — розформування військово-медичних закладів та покладання завдань щодо медичного забезпечення військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів спецпризначення з правоохоронними функціями України на систему охорони здоров’я цивільного населення;
  • II варіант — розвиток системи медичного забезпечення військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів спецпризначення з правоохоронними функціями України шляхом збільшення кількості військово-медичних закладів (створення нових військових шпиталів, відновлення пересувних госпітальних баз тощо);
  • III варіант — комплексний розвиток системи медичного забезпечення військових формувань правоохоронних та розвіду­вальних органів, органів спецпризначення з правоохоронними функціями України, що передбачає удосконалення нормативно-правової бази та організаційно-штатної структури медичної служби, укомплектування персоналом, сучасним комплектно-табельним і санітарно-технічним обладнанням та евакуаційно-транспортними засобами, а також інтеграція із системою охорони здоров’я цивільного населення на засадах єдиного медичного простору зі збереженням організаційної самостійності.

На думку доповідачки, найбільш оптимальним із запропонованих є III варіант, коли поряд із розбудовою відомчої (військової) медицини відбудеться її інтеграція в єдиний медичний простір на засадах організаційної самостійності.

О. Лобойко підкреслила, що завдання та функції військово-медичної служби є суто специфічними та не можуть бути забезпечені в повному обсязі системою цивільної охорони здоров’я. До основних стратегічних завдань ефективного управління ресурсами охорони здоров’я варто віднести впровадження відповідного нормативно-правового забезпечення, створення системи стратегічного планування розвитку галузі охорони здоров’я на територіальному рівні, впровадження обов’язкового медичного страхування на рівні держави, нормативно-правового розроб­лення медичних стандартів, в тому числі стандартів країн — членів НАТО. До основних тактичних завдань належать впровадження комплексного розвитку системи медичного забезпечення військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів спецпризначення із правоохоронними функціями України.

Проблемні питання додипломної та післядипломної підготовки в умовах реформування системи охорони здоров’я

Галина Черешнюк, старший викладач кафедри соціальної медицини та організації охорони здоров’я Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова, у своєму виступі зупинилася на проблемних питаннях, пов’язаних із додипломною та післядипломною підготовкою фахівців у галузі охорони здоров’я. Вона звернула увагу на те, що нова парадигма вищої освіти на тлі реформування системи охорони здоров’я, перехід на нові принципи надання первинної медико-санітарної допомоги населенню, вторинної спеціалізованої, третинної високо-­спеціалізованої, високотехнологічної медичної допомоги потребують удосконалення існуючої системи підготовки лікарських кадрів, що відповідали б сучасним світовим стандартам. Реформа системи охорони здоров’я передбачає підготовку фахівців якісно нового рівня професіоналізму та компетентності, досвідчених організаторів охорони здоров’я.

Г. Черешнюк зазначила, що ціла низка соціальних проблем, пов’язаних із наданням якісного медичного обслуговування населення України, давно підійшла до критичної межі, і необхідність реформування української системи охорони здоров’я назрівала не один десяток років. Водночас процес реформування проводиться дуже повільно, і це, на думку доповідачки, пов’язано з відсутністю належного прикладу переходу від соціалістичної системи до системи ринкових відносин. В Україні пішла в минуле система Семашка, яка була визнана Всесвітньою організацією охорони здоров’я найкращою у світі, з’явилися платні послуги, конкуренція, договірні відносини, вільне підприємництво. Це ті характерні ознаки, що не були притаманні радянській системі охорони здоров’я, яку, за словами доповідачки, потрібно було б адаптувати до ринкових умов ще 28 років тому.

На сьогодні існує ціла низка проблем, пов’язаних із реформою системи охорони здоров’я, зокрема, відкритим є питання фінансування вторинного і третинного рівня надання медичної допомоги, оплати праці науковцям, наукового супроводу реформи тощо. Г. Черешнюк зазначила, що проблемними також залишаються питання підготовки студентів, лікарів, керівників охорони здоров’я, адже розроблені програми підготовки відстають від тих реформ, які проводяться на сьогодні в державі.

Реформи галузі та симуляція

Андрій Тележний, директор Симуляційного центру медичного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, на прикладі реального міжнародного досвіду розповів про особливості роботи Симуляційного центру, зазначивши, що симуляція є одним із етапів додипломного та післядипломного навчання. Він звернув увагу слухачів, що зараз у Харкові на базі медичного факультету створюється Симуляційний центр, до складу якого входитимуть пологове відділення, неонатальна реанімація, педіатричний і хірургічний блок, відділення екстреної допомоги і шок-рум.

А. Тележний підкреслив, що в умовах реформування охорони здоров’я впровадження міжнародних протоколів повинно відбуватися не на папері, а на практиці, медичних працівників потрібно навчити практичним навичкам, причому багаторазово, для того щоб в екстрених ситуаціях вони могли надавати швидку своєчасну і кваліфіковану медичну допомогу. На думку доповідача, симуляційні центри можна створювати не лише в університетах (спрямовані на додипломну підготовку студентів), але й у клініках, де лікарі та медичний персонал на практиці відпрацьовуватимуть свої навички.

Менеджмент в охороні здоров’я

Роман Іващенко, лікар-статист Комунального закладу охорони здоров’я (КЗОЗ) «Харківський обласний центр здоров’я», зазначив, що в умовах реформування системи охорони здоров’я надзвичайно важливим є питання ефективного управління медичною галуззю, лікувально-профілактичним закладом та колективом. Медична реформа передбачає нові форми надання медичної допомоги, фінансування, пошук альтернативних джерел фінансування, вирішення проб­лем кадрового забезпечення, впровадження комунікативних технологій, здійснення постійного моніторингу всіх змін у лікувальному процесі тощо, відповідно, і підготовку нового типу управлінця — менеджера. Успішний менеджер повинен мати високий професіоналізм, навички соціальної відповідальності, етичні норми поведінки, природні набуті лідерські якості, аналітичний стиль мислення, відкритість і вмотивованість до інноваційних ідей та рішень, комунікабельність, впевненість, рішучість, вміння обґрунтувати управлінські рішення та реалізувати їх із колективом, здатність займати і відстоювати активну життєву позицію. Менеджер керує інфраструктурою з метою ефективної організації діяльності та надання медичних послуг. Такий спеціаліст має, з одного боку, підпорядковувати організаційну структуру медичної допомоги завданням виконання замовлення, з іншого — представляти інтереси сфери професійної медичної діяльності перед замовником з інших сфер.

Р. Іващенко зазначив, що особливості галузі охорони здоров’я полягають у тому, що необхідні два типи керівників — менеджери й управлінці. На його думку, це пов’язано з тим, що в охороні здоров’я функціонує два типи організацій — державні й недержавні заклади охорони здоров’я. Державні заклади охорони здоров’я (лікарні, поліклініки, клініки при науково-дослідних інститутах, центри здоров’я) не є самостійними господарюючими суб’єктами, фінансування отримують із державного бюджету, надають незначні платні послуги, тому в цих закладах керівники — це управлінці. Заклади недержавної форми власності — це самостійно господарюючі суб’єкти в умовах ринку, такі заклади забезпечують менеджери.

При проведенні підприємницької діяльності з медичної практики необхідно формувати новий тип комунікацій та взаємовідносин між лікарем та медичним закладом, спрямованих на участь лікаря в управлінні та керівництві підприємницькою діяльністю, адже без участі лікаря неможливо управляти вартістю послуг, поліпшенням якості підвищення продуктивності праці, використанням матеріальних ресурсів. Менеджер і лікар повинні діяти разом, розділяючи ризик і розвиваючи механізм впровадження в ринок медичних послуг.

Сьогодні в Україні взято курс на кардинальне реформування, спрямоване на створення системи охорони здоров’я, орієнтоване на пацієнта (фінансування базового пакета послуг, розроблення та реалізація стратегії розвитку кадрових ресурсів, лікаря і медичного закладу, якості послуг тощо), здатне забезпечити медичне обслуговування для всіх громадян на рівні розвинутих європейських держав. Трансформація господарського механізму в медичній галузі передбачає зміни організаційно-правового статусу медичних закладів, форм власності, характеру взаємовідносин між об’єктами ринку, фінансових потоків. Але на практиці існує проблема непідготовленості управлінського персоналу до використання інноваційних підходів і методів управління, спрямованих на пошук та освоєння перспективних ринкових відносин, формування конкретних позицій медичних організацій. Медичний персонал державного сектору охорони здоров’я зазвичай не має маркетингового мислення, без якого неможливо набути конкретних переваг медичних послуг та медичної організації загалом. Саме тому потрібне ефективне формування кадрової політики в нових умовах. Але, на думку доповідача, на сьогодні проблема підготовки для роботи в нових умовах не вирішена, досі залишаються складні структури кадрових ресурсів, надмірна спеціалізація лікарів, нерівномірність і диспропорція забезпеченості кадрами у розрізі адміністративних територій, зростання питомої ваги працівників пенсійного віку, невідповідність системи атестації, відсутність мотивації до ефективної праці, застарілість нормативно-правової бази щодо кадрової політики.

Р. Іващенко зазначив, що в умовах проведення медичної реформи вкрай важливими є модернізація менеджменту в системі охорони здоров’я, підвищення ефективності та якості медичної допомоги дітям (зниження дитячої та підліткової захворюваності, дитячої інвалідності та смертності), підвищення ролі сімейного лікаря (посилення мотивації з залученням молоді до роботи у закладах сільської місцевості, з цією метою розробити мотиваційний пакет додаткових соціальних гарантій), впровадження сучасних ефективних методів фінансового менеджменту (бюджетні джерела фінансування доповнити благодійними джерелами фінансування, коштам грантів, добровільного медичного страхування), вирішення проблеми кадрового забезпечення (розроблення з урахуванням європейських вимог професійних стандартів фахівців сфери охорони здоров’я, відповідних програм підготовки, механізмів кадрового забезпечення), удосконалення підготовки керівних кадрів (впровадження інноваційних підходів і технологій управління, здійснення постійного моніторингу всіх змін у лікувальному процесі, формування організаційної культури, запровадження елементів самооцінювання діяльності медичного закладу, удосконалення внутрішнього контролю).

Мотивація молодих вчених і спеціалістів в умовах реформування медичної галузі

Тетяна Руденко, асистент кафедри терапії та нефрології, загальної практики — сімейної медицини, голова Ради молодих вчених ХМАПО, у своєму виступі торкнулася питання мотивації молодих вчених і спеціалістів в умовах реформування медичної галузі, зазначивши, що в Україні не приділяється належної уваги цій проблемі. Наука та інновації є одними із ключових факторів, що сприяють соціальному та економічному розвитку в медичній галузі, у свою чергу, забезпечення і результативність роботи у сфері медицини і науки залежать від професіоналізму і розкриття кадрового потенціалу молодих співробітників. Однією з проблем молодих вчених та спеціалістів є недостатня мотивація вже на початку професійного становлення, що спричиняє гальмування процесів розвитку в медицині.

Т. Руденко ознайомила слухачів з результатами деяких міжнародних досліджень щодо мотивації студентів-медиків. Так, результати анкетування серед студентів 1-го та 6-го курсу одного з медичних університетів Польщі, свідчать про те, що мотивацією для студентів 1-го курсу були перспективи виконувати суспільно важливу та цікаву роботу, визначеність пошуку роботи, подальший кар’єрний розвиток, можливості досягнення високого заробітку, здобуття високого соціального статусу та престижу. Водночас для студентів 6-го курсу найбільшою мотивацією стали перспективи виконувати суспільно важливу та цікаву роботу, а також можливості досягнення високого заробітку. Дані анкетування свідчать про те, що мотивація може змінюватися залежно від віку і проходження певних етапів у житті.

Результати дослідження, проведеного серед студентів-медиків з 10 країн Латинської Америки, свідчать, що найбільша соціальна альтруїстична мотивація спостерігалася серед студентів-відмінників — медиків-чоловіків, вихідців із середнього соціального класу, найнижча — серед чоловіків із наявним сімейним тиском, вихідців із вищого соціального класу. Позитивний тест на професійну діяльність був пов’язаний з високою соціальною альтруїстичною мотивацією, відмінні бали — з вищою економічною, престижною мотивацією та нижчою соціальною альтруїстичною мотивацією.

Результати дослідження, проведеного серед молодих науковців-медиків, свідчать про те, що основними пріоритетами у цієї категорії є науковий (інтерес до науки/медицини, навчальний заклад, гнучкі робочі години та незалежність від роботи), соціальний (престиж, безпека роботи, фінансова безпека) та гуманітарний (допомога малозабезпеченим особам) інтерес.

Доповідачка зазначила, що на мотивацію впливають матеріальні (умови праці, гнучкий графік, заробітна плата, фінансування проектів), моральні (професійна повага з боку колективу), соціальні (престиж професії, можливість розвитку), творчі (самореалізація, можливість прийняття особистих рішень) чинники. На зниження мотиваційної працездатності можуть впливати такі демотиваційні чинники, як бюрократизація освітнього процесу, зростання адміністративного навантаження, розмір заробітної плати, рейтингова система оцінки діяльності, введення контрактів на працю, підвищення контролю з боку керівництва.

Можливими шляхами підвищення мотивації, на думку Т. Руденко, є економічна, соціальна та матеріальна стабільність, а також психологічні чинники. Зокрема, захист інтересів працюючих, консультації провідних психологів для виявлення та вирішення особистих або колективних проблем (анкетування), заохочення праці (моральне чи фінансове), можливість підвищення кваліфікації з можливістю самостійного прийняття рішень (вебінари, тренінги, майстер-класи, стажування, зустрічі з провідними фахівцями тощо), винагорода за інтерес до підвищення кваліфікації (моральна, матеріальна), відповідальність та делегування обов’язків.

Трансформація служби крові в період реформування системи охорони здоров’я

Вадим Яворський, головний лікар КЗОЗ «Харківський обласний центр служби крові», докладно ознайомив слухачів з діяльністю Центру служби крові та трансфузійною допомогою в Україні, зазначивши, що засади реформування служби крові обов’язково повинні включати управління службою крові, розвиток донорства, економічний аналіз служби крові, централізацію виробничої ланки служби крові на рівні регіону, впровадження системи якості, розвиток клінічної трансфузіології. На сьогодні існує низка проблем в цій галузі, пов’язаних із недосконалістю нормативної бази, відсутністю стандартів надання трансфузійної допомоги, керівного органу на рівні Міністерства охорони здоров’я України тощо.

Згідно з результатами оцінки Експертної місії Європейської комісії, основними недоліками діючої служби крові в Україні є недоліки управління (відсутність державної стратегії створення загальнонаціональної системи крові в Україні), недоліки безпеки (інфекційної та імунологічної), нестабільне забезпечення пацієнтів компонентами і препаратами, виготовленими із плазми крові. Внаслідок наведених недоліків, на думку доповідача, в Україні відсутня злагоджена система реалізації важливої державної функції у сфері охорони здоров’я населення — забезпечення рівного та своєчасного доступу громадян до якісних та безпечних компонентів донорської крові у необхідній кількості.

Говорячи про нормативно-правову базу, В. Яворський звернув увагу слухачів на те, що Закон України «Про донорство крові та її компонентів» від 23.06.1995 р. № 239/95-ВР застарів, водночас новий проект Закону України «Про донорство крові та її компонентів і національну систему крові» у серпні 2019 р. було відкликано з Верховної Ради України. Відповідно до чинного законодавства, забір, переробку та зберігання донорської крові та її компонентів, реалізацію їх та виготовлених з них препаратів здійснюють спеціалізовані установи і заклади переливання крові та відповідні підрозділи закладів охорони здоров’я, тобто заготівлею крові займається держава. Переробку і зберігання донорської крові та її компонентів, реалізацію виготовлених із них препаратів можуть також здійснювати суб’єкти підприємницької діяльності. Як вважає доповідач, на сьогодні виникла ситуація, коли деякі підприємства лобіюють інтереси на всіх рівнях для того, аби на законодавчому рівні їм також дозволили займатися заготівлею крові та її компонентів. Поки що це питання і досі залишається відкритим.

Роль Консультативно-телеметричного центру в наданні медичної допомоги

Віктор Забашта, директор КЗОЗ «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», звернув увагу слухачів на те, що серцево-судинні захворювання є однією з основ­них причин смертності людей працездатного віку. Так, за даними статистики України, за минулий рік частка смертельних випадків, спричинених серцево-судинними захворюваннями, становила 67%. Це основна проблема, вирішення якої потребує комплексного підходу, в тому числі з боку надання медичної допомоги на дошпитальному етапі. На думку доповідача, саме телеметричний моніторинг здоров’я населення, який включає систему оперативного спостереження за станом серцево-судинної системи людини та дистанційні електрокардіо­грами, є пріоритетним напрямком інформатизації медицини невідкладних станів.

В. Забашта зазначив, що створений на базі КЗОЗ «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Консультативно-телеметричний центр став важливим етапом кваліфікованої допомоги у вирішенні термінових питань, інтерпретації телеметричних сигналів пацієнта дистанційно, незалежно від його місцезнаходження і в найкоротший термін. Телеметричні центри мають важливе значення при вирішенні питань щодо подальшої тактики лікування хворого.

Доповідач детально розповів про роботу Центру, зауваживши, що запис телеметричних сигналів із тіла пацієнта відбувається на пристрій, яким оснащені всі бригади Центру. Телеметричний сигнал передається стільниковим зв’язком на пристрій, потім відбувається перетворення інформації, прийом та обробка 12-канальної кардіограми фахівцями Консультативно-телеметричного центру, після чого робиться висновок фахівця з подальшим консультуванням бригади щодо тактики надання медичної допомоги. Не досить якісний стільниковий зв’язок або ж взагалі його відсутність при потребі проведення екстреної дистанційної діагностики порушує низку проблем, вирішення яких потребує додаткових удосконалень під час роботи. Зокрема, для поліпшення якості прийнятих сигналів з апаратів дистанційного електрокардіографа, який використовується бригадами екстреної допомоги, під час обслуговування хворих, можлива електронна технологія запису кардіограм бригадами медичної допомоги на власний телефон та передача записаної кардіограми у вигляді mms на e-mail телеметричного центру, що дозволяє досягти високої якості зображення дистанційної електрокардіограми та знижує ризик помилки при інтерпретації. Дистанційний аналіз кардіограм також може відбуватися через мобільний додаток Viber.

Зі зростанням кількості знятих дистанційних кардіограм збільшилася загальна частка виявлених гострих інфарктів міокарда. Так, за 9 міс 2019 р. працівники Консультативно-телеметричного центру дистанційно проконсультували 53 131 пацієнта, виявлено 1703 випадки гострого інфаркту міокарда, 1292 пацієнти з гострим інфарктом міокарда з елевацією сегмента ST транспортовані бригадами екстреної допомоги у лікувальні заклади для проведення первинного черезшкірного коронарного втручання.

В. Забашта підкреслив, що ті передумови, які сталися під час впровадження новітніх методів лікування при гострому інфаркті міокарда сприяли створенню консультативно-телеметричної служби, яка на сьогодні вчасно та якісно забезпечує дистанційну діагностику гострого інфаркту міокарда на дошпитальному етапі та вчасну госпіталізацію до катетерної лабораторії. Впровадження цих комплексних заходів дає змогу врятувати життя та зберегти здоров’я чималій кількості хворих.

Проведена Конференція викликала великий інтерес з боку керівників та головних лікарів закладів охорони здоров’я, науковців, практикуючих лікарів, що підтвердило актуальність вибраної теми. Організатори заходу висловили вдячність усім присутнім, запевнивши, що подібні конференції обов’язково проводитимуться в майбутньому.

Марина Колесник,
фото автора

Вам так же будет интересно

Оставьте комментарий

Ваш email не будет опубликован

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.